Дослідження історичної панорами розквіту сирійської духовності та богослов’я. Окреслення їх специфічних рис. Розгляд деяких аспектів сирійської містики на основі творів Й. Хаззаї. Особливості викладення ним вчення про боговидіння та богопізнання.
Аннотация к работе
СИРІЙСЬКА ДУХОВНІСТЬ ТА ЇЇ СИНТЕЗ У ВЧЕННІ ЙОСИФА ХАЗЗАЇ, МІСТИКА "ЗОЛОТОЇ ДОБИ"СИРІИСЬКА ДУХОВІСТЬ ТА ЇЇ СИНТЕЗ У ВЧЕННІ ИОСИФА ХАЗЗАЇ, МІСТИКА "ЗОЛОТОЇ ДОБИ" Кінець І тисячоліття був для християн сирійського Сходу часом особливого розквіту їхньої духовності, а зокрема містики. У статті подано спочатку історичну панораму сирійського контексту, з особливою увагою на певні риси сирійської духовності та богословя. Другу частину авторка присвячує розглядові деяких аспектів сирійської містики на основі творів Йосифа Хаззаї, одного з найбільших містиків "золотої доби". Вчення про боговидіння Йосиф викладає у триступеневому синтезі, де він систематизує досвід своїх попередників.Сьоме-восьме століття було для сирійських християн часом великого випробування віри, але й великим благословенням: з одного боку, це був початок мусульманства з усіма його наслідками, а з другого - розквіт містичної духовності, який випав саме на цей період. Назвемо лише декілька визначних богословських центрів та їх засновників, що були яскравими особистостями: Бардесан (t220), засновник Едеської школи; святий Лукіян (t312), засновник і вчитель школи в Антіохії; святий Єфрем Сирин (t373), який спочатку навчав у Нісібінській школі, а згодом, у 363 р., з огляду на політичні обставини, переніс її до Едеси, де став її ректором; Нарсай (t502) знову переніс школу в Нісібін і став її довголітнім ректором. Оскільки Священне Писання було джерелом духовности, то потрібні були біблійні коментарі; участь у богослуженнях вимагала розуміння, тому творилися пояснення Божественної Літургії; вірні жили серед нехристиян і часто були змушені обороняти свою віру, тому вивчалися різні апології; необхідно було пояснювати вірним учення Церкви, тому писалися трактати про догматичне богословя; потрібно було утверджувати братів у духовному житті, тому писали про духовний досвід і містику. Аскетичний радикалізм пояснюється тим, що первісне сирійське християнство на цій території мало досить тісний звязок з юдаїзмом, а крім того, перебувало під впливом маніхейства, яке було досить поширене в Месопотамії. Сирійській духовності від початків було притаманне особливе розуміння богопосвяченого життя: воно звершувалося всередині церковної спільноти, серед людей, а не у втечі від світу, як це практикувалося в єгипетському анахоретстві.Йосифа Хаззаю, одного з найбільших містиків східносирійської традиції, справедливо називають великим теоретиком сирійської містики, який зробив синтез духовного досвіду попередників. Однак цей синтез він зробив на основі власного досвіду монашого життя, в якому, без сумніву, досягнув вершин. Йосиф описує шлях духовного життя як постійне заглиблення у Божественне світло, починаючи зі світла, яке освітлює кожну людину, і завершуючи повним зануренням у те "безформне світло", що є світлом Пресвятої Тройці, яке пізнаємо через людську природу Христа. Основою христологічного вчення Церкви Сходу було твердження про реальність людської природи Христа і заперечення будь-якого злиття, змішання чи зєднання людської природи з божественною, а отже, заперечення будь-якої можливості боговидіння. Засуджуючи ідею містиків про боговидіння, патріарх Тимотей І хотів, з одного боку, підкреслити реальність людської природи Христа, а з другого - ще раз наголосити на помилковості вчення месаліян і монофізитів.