Сирійська духовність та її синтез у вченні Йосифа Хаззаї, містика "золотої доби" - Статья

СИРІЙСЬКА ДУХОВНІСТЬ ТА ЇЇ СИНТЕЗ У ВЧЕННІ ЙОСИФА ХАЗЗАЇ, МІСТИКА "ЗОЛОТОЇ ДОБИ"СИРІИСЬКА ДУХОВІСТЬ ТА ЇЇ СИНТЕЗ У ВЧЕННІ ИОСИФА ХАЗЗАЇ, МІСТИКА "ЗОЛОТОЇ ДОБИ" Кінець І тисячоліття був для християн сирійського Сходу часом особливого розквіту їхньої духовності, а зокрема містики. У статті подано спочатку історичну панораму сирійського контексту, з особливою увагою на певні риси сирійської духовності та богословя. Другу частину авторка присвячує розглядові деяких аспектів сирійської містики на основі творів Йосифа Хаззаї, одного з найбільших містиків "золотої доби". Вчення про боговидіння Йосиф викладає у триступеневому синтезі, де він систематизує досвід своїх попередників.Сьоме-восьме століття було для сирійських християн часом великого випробування віри, але й великим благословенням: з одного боку, це був початок мусульманства з усіма його наслідками, а з другого - розквіт містичної духовності, який випав саме на цей період. Назвемо лише декілька визначних богословських центрів та їх засновників, що були яскравими особистостями: Бардесан (t220), засновник Едеської школи; святий Лукіян (t312), засновник і вчитель школи в Антіохії; святий Єфрем Сирин (t373), який спочатку навчав у Нісібінській школі, а згодом, у 363 р., з огляду на політичні обставини, переніс її до Едеси, де став її ректором; Нарсай (t502) знову переніс школу в Нісібін і став її довголітнім ректором. Оскільки Священне Писання було джерелом духовности, то потрібні були біблійні коментарі; участь у богослуженнях вимагала розуміння, тому творилися пояснення Божественної Літургії; вірні жили серед нехристиян і часто були змушені обороняти свою віру, тому вивчалися різні апології; необхідно було пояснювати вірним учення Церкви, тому писалися трактати про догматичне богословя; потрібно було утверджувати братів у духовному житті, тому писали про духовний досвід і містику. Аскетичний радикалізм пояснюється тим, що первісне сирійське християнство на цій території мало досить тісний звязок з юдаїзмом, а крім того, перебувало під впливом маніхейства, яке було досить поширене в Месопотамії. Сирійській духовності від початків було притаманне особливе розуміння богопосвяченого життя: воно звершувалося всередині церковної спільноти, серед людей, а не у втечі від світу, як це практикувалося в єгипетському анахоретстві.Йосифа Хаззаю, одного з найбільших містиків східносирійської традиції, справедливо називають великим теоретиком сирійської містики, який зробив синтез духовного досвіду попередників. Однак цей синтез він зробив на основі власного досвіду монашого життя, в якому, без сумніву, досягнув вершин. Йосиф описує шлях духовного життя як постійне заглиблення у Божественне світло, починаючи зі світла, яке освітлює кожну людину, і завершуючи повним зануренням у те "безформне світло", що є світлом Пресвятої Тройці, яке пізнаємо через людську природу Христа. Основою христологічного вчення Церкви Сходу було твердження про реальність людської природи Христа і заперечення будь-якого злиття, змішання чи зєднання людської природи з божественною, а отже, заперечення будь-якої можливості боговидіння. Засуджуючи ідею містиків про боговидіння, патріарх Тимотей І хотів, з одного боку, підкреслити реальність людської природи Христа, а з другого - ще раз наголосити на помилковості вчення месаліян і монофізитів.