Синтаксис прози Валентина Распутіна (комунікативно-структурний аспект) - Автореферат

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукАналізуються основні оповідні форми (аукторіальна, першоособова, вільний непрямий дискурс) та встановлюється їх синтаксична специфіка. В описових контекстах досліджуються звязки між ремами сусідніх речень, які вступають у смислові відношення, а також тема-рематичні структури й комунікативні регістри. Виділяються також види описів і визначається взаємозвязок між типом рематичної домінанти, тема-рематичної структури, комунікативними регістрами й видом опису. Окремо аналізується вільний непрямий дискурс, який представлений у прозі письменника трьома основними типами залежно від переважальної точки зору. Выделяются виды описаний и устанавливается взаимосвязь между типом рематической доминанты, тема-рематической структурой, коммуникативными регистрами и видом описания.Текст у всій сукупності своїх аспектів знаходиться в центрі уваги сучасної філології. Пожвавлення інтересу до проблеми мовнохудожнього стилю письменника у XX столітті завдячує передусім так званому “російському формалізмові”, студіям В.В. Проблема всебічного вивчення й опису мовнохудожнього стилю письменника все ще не вирішена у філології і залишається одним із найважливіших її завдань. До маловивчених у цьому відношенні явищ належить і літературна творчість Валентина Распутіна, оскільки до цього часу немає всеохопного опису системи його мовнохудожнього стилю. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена увагою сучасних філологів до тексту й творчої особистості, яка породжує текст.У першому випадку оповідач пояснює зі своєї точки зору, що відбувається з персонажем, аналізує його душевний стан (при цьому спостерігається домінування зовнішньої точки зору оповідача), у другому випадку - свідомість персонажа розкривається мовби ним самим (спостерігається домінування внутрішньої точки зору оповідача). У цьому оповідному контексті всі ситуації, що виражені формою доконаного виду, окрім останньої, зрушують час уперед відносно тієї точки, яка задана попереднім дієсловом у формі доконаного виду, остання ж ситуація повертає читача назад, оскільки точка, що виражена дієсловом повернула, передувала моменту, позначеному попереднім дієсловом у формі доконаного виду. Оповідні контексти психологічного типу (чистий наратив і наратив сприйняття) представлені в зображально-оповідному регістрі, оскільки в центрі уваги оповідача знаходиться персонаж зі своїми почуттями й емоціями. Структура оповідних контекстів цього типу організується в одних випадках дієсловами у формі недоконаного виду (зображення зовнішніх проявів внутрішніх станів, а також передача сприйняття того, що відбувається, персонажем), а в інших - дієсловами у формі доконаного виду (організація подієвого ряду в тому разі, коли на першому плані зявляються почуття героїв або події відбиваються у свідомості персонажів). Пор. оповідний контекст психологічного типу (наратив сприйняття), у якому при домінуванні дієслів недоконаного виду теперішнього часу передається сприйняття персонажем того, що відбувається: “Но почему так тревожно, так смутно на душе - только ли от затяжного ненастья, от вынужденного безделья, когда дел невпроворот, или отчего-то еще? Особливості синтаксичної організації описових контекстів у оповіді від третьої особи визначаються засобами чергування теми і реми (типами рематичної домінанти і видами тема-рематичної структури), а також монтуванням комунікативних типів (регістрів) мови, що по-різному виявляється у різних видах описових контекстів.

2. Основний зміст дисертації