Синтаксична категорія означення в структурі простого речення - Курсовая работа

Херсонський державний університет Кафедра словянських мов та методик їх викладання курсова робота з української мови з теми: “Синтаксична категорія означення в структурі простого речення”Характеристика означення як другорядного члена реченняОдин граматичний центр формують або два головні члени - підмет і присудок (у двоскладному реченні), або тільки один головний член (в односкладному реченні), або нерозкладна на члени речення синтаксична одиниця (нечленоване речення), напр.: Чи вдячний нащадок згадає ж колись Співцеві страждання та муки? Граматичний центр є водночас предикативним центром, оскільки він утворює предикативну синтаксичну одиницю-конструкцію - речення. Визначальною ознакою, що уможливлює кваліфікацію відповідної синтаксичної конструкції як простого речення, виступає не кількість обєднуваних у її складі компонентів, а одинична репрезентація предикативного центру - носія предикативного стосунку в усіх різновидах простого речення, тобто безпосереднього виразника співвіднесеності змісту цих різновидів речення з позамовною дійсністю, а також показника предикативного звязку між підметом і присудком у двоскладному простому реченні. Характерну рису двоскладного простого речення становить те, що предикативний центр тут має найповніший вияв: з одного боку, реченнєва семантико-синтаксична категорія предикативності морфологічно виражена у присудку, і, з другого боку, взаємозвязок підмета і присудка передається синтаксично - формою координації, у якій поєднуються способи керування й узгодження. В односкладних реченнях предикативний центр репрезентований тільки семантико-синтаксичною категорією предикативності, а отже, виражається тільки одним головним членом, з яким повязане формальне закріплення цієї категорії.Проте вихідні теоретичні настанови традиційного вчення про члени речення нерідко не узгоджувалися з мовною дійсністю, виявляючи у членів речення характерну розбіжність («негармонійність») формальних і значеннєвих ознак. Найголовнішим здобутком традиційного вчення вважатимемо обгрунтування поділу членів речення на головні і другорядні. В основу цього поділу покладено неоднаковий стосунок членів речення до побудови реченнєвої структури. Ця ознака стосується входження чи невходження відповідного члена речення до предикативної основи речення, тобто до того мінімуму, який необхідний для функціонування речення як граматично оформленої предикативної одиниці. Отже, формальний підхід до поділу членів речення на головні і другорядні спрямовано не на речення як мовленнєву одиницю з конкретним лексичним наповненням, а на речення як абстрактну синтаксичну конструкцію, абстрактну схему.Традиційне вчення про другорядні члени речення спирається на їх формально-синтаксичні ознаки набагато меншою мірою, ніж учення про головні члени речення. У визначеннях класів другорядних членів речення брали до уваги ознаки різної природи. Це і спричинило те, що критерії розрізнення другорядних членів речення поєднують формальні і значеннєві ознаки в неоднакових співвідношеннях щодо кожного їх класу. Дотепер зберігається (особливо у вузівській і шкільній практиці) традиційний поділ другорядних членів речення на три класи: додатки, означення й обставини.Саме в основній синтаксичній одиниці - реченні - найпоказовіше виявляється спосіб організації семантики і процес її втілення у формально-граматичній структурі. Дотепер зберігається (особливо у вузівській і шкільній практиці) традиційний поділ членів речення на пять класів: підмет, присудок, додаток, обставина, означення. Виражаючи означальні відношення, означення у традиційному тлумаченні супроводжується обовязковою формальною ознакою: воно залежить від іменника. За способом (формою) підрядного звязку означення бувають узгоджені й неузгоджені: талановитий поет, весела дитина, смагляве обличчя, високі дерева; вірші вчительки, памятник поетові, захоплення музикою, верби над водою, бажання працювати, повернення додому. Такі означення характеризують позначувані іменником предмети і явища за місцем і часом, за метою і призначенням, за стосунком до іншого предмета тощо: подорож на Кавказ (ознака за місцем), ліс восени (ознака за часом), кімната для відпочинку (ознака за призначенням), турбота про дітей (ознака за обєктом піклування) і т. ін.У сучасному українському мовознавстві набуває поширення розрізнення власне-членів речення (формально-синтаксичних компонентів речення) і синтаксем (семантико-синтаксичних компонентів речення). Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних звязків, синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних відношень. У простому реченні фундаментальними синтаксичними звязками, на основі яких вирізнено функціональні типи членів речення, є предикативний і підрядний звязки. Відмінність між двома рядами мінімальних синтаксичних одиниць (формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних членів речення) виразно виявляється на тлі формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації простого речення.

Зміст

Вступ

1. Просте речення як монопредикативна одиниця

1.1 Речення як мовна одиниця його основні ознаки

1.2 Поняття про члени речення