Синтаксичні особливості простого речення у турецькому розмовному мовленні: взаємодія вербальних і невербальних засобів спілкування - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 10.02.13 - Мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та АвстраліїРоботу виконано на кафедрі тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Київський національний університет імені Тараса Шевченка завідувач кафедри тюркології Інституту філології Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри грецької філології кандидат філологічних наук, доцент Захист відбудеться “15 ”грудня 2009 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім.З огляду на інтенсифікацію українсько-турецького співробітництва актуальним постає питання якісної підготовки фахівців із турецької мови, а це є можливим лише в контексті глибинного вивчення особливостей синтаксичних одиниць турецької мови, зокрема її розмовного стилю. Водночас різноманітним питанням синтаксичної системи цієї мови присвятили свої роботи такі тюркологи, як М. У багатьох мовах, у тому числі і в турецькій, відбувається інтенсивний процес проникнення розмовного стилю, розмовних елементів у літературну мову, що зумовлюється не лише лінгвістичними, а й екстралінгвістичними чинниками. Неповне речення є багатоаспектним утворенням, що потребує вивчення семантико-синтаксичних особливостей формування діалогу й монологу як одиниць сучасного турецького розмовного мовлення й уточнення функцій еліпсису. З огляду на те, що невербальні компоненти комунікації у сучасній турецькій мові фактично донині не були центральним обєктом системного лінгвістичного дослідження, надзвичайно важливим постає питання зясування механізмів взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації на основі простого речення сучасної турецької мови.Дисертантом встановлено, що більшість турецьких лінгвістів, аналізуючи речення у цілому та класифікуючи його члени зокрема, користуються діаметрально протилежними критеріями та використовують різні терміни на позначення головних членів речення, особливо підмета (ozne). Неповні речення у турецькій мові мовознавцями поділяються на три основні групи: 1) неповні речення, опущені члени яких можуть бути визначені за допомогою попередніх речень (контекстуальні неповні речення); 2) неповні речення, опущені члени яких можуть бути визначені за допомогою мовної ситуації (ситуативні неповні речення); 3) неповні речення, опущені члени яких стають зрозумілими, виходячи із загального змісту висловлення (еліптичні неповні речення). Критичний аналіз теоретичного матеріалу стосовно проблематики неповного речення у турецькому розмовному мовленні дозволив дисертанту зробити висновок: більшість досліджень неповних речень проводилися турецькими мовознавцями на основі поділу на дві групи: 1) першу групу представляють дослідження, у яких неповні речення аналізуються на противагу повним; 2) до другої групи належать наукові праці, у яких аналіз неповних речень здійснюється на противагу односкладним. Головною особливістю таких речень є те, що уявлення про відсутній елемент їхньої структури (найчастіше присудок) встановлюється не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їхнім значенням і формою. Встановлено, що в усних і писемних діалогах розмовного типу турецької мови вживаються взаємоповязані речення - репліки - неповні та повні, які за властивою їм функцією поділяються в більшості випадків на: питальні речення й речення - відповіді.Дослідження невербальних компонентів набуває актуальності саме в межах комунікативних процесів, бо в комунікації розкриваються головні характеристики невербальних компонентів як комунікативно значущих одиниць спілкування. Силу погляду, жесту, посмішки, інтонації мовець використовує частіше за все інтуїтивно, що знову підтверджує постулат про актуальність дослідження невербальної комунікативної системи з метою створення підґрунтя для більш усвідомленого оперування невербальними комунікативними компонентами. Дослідження механізмів взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації останнім часом усе більше притягує до себе увагу і турецьких лінгвістів, Комунікативні процеси у мові, співвідношення та взаємодія вербальних і невербальних засобів комунікації стали предметом дослідження таких відомих турецьких мовознавців: Д. З огляду на кількісну репрезентованість НКК провідне місце у турецькому розмовному мовленні посідають мімічні невербальні компоненти (38% від суцільної вибірки прикладів), а саме усмішки (11%), погляд (13%), вираз обличчя в цілому (14%), у той час як жести складають 33%, проксемічні комунікативні компоненти - 14%, просодичні - 15% від суцільної вибірки прикладів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ