Синтаксичні функції інфінітива: граматичні та стилістичні особливості - Курсовая работа

Міністерство внутрішніх справ України Національна академія національної гвардії України Кафедра філології, перекладу та мовної комунікаціїОднією з найважливіших особливостей інфінітива порівняно з іншими частинами мови є досить широкий діапазон можливих синтаксичних позицій. Тому диференціація синтаксичних функцій інфінітива та їх всебічний аналіз є важливим для впорядкування дієслівної системи української мови, однак у сучасному мовознавстві вивченню особливостей функціонування неозначеної форми дієслова в різностильових текстах приділяється недостатньо уваги. Зокрема, проблему статусу інфінітива та його походження досліджували М.А. У російському мовознавстві давали трактування поняттю неозначеної форми дієслова і його походження В.М. Праці цих мовознавців стимулювали дослідницьку роботу відомих сьогодні лінгвістів: Катерини Григорівни Городенської та Світлани Олегівни Соколової, які інфінітив розглядають більш детально, з різних аспектів, а разом з тим вивчають і синтаксичні функції неозначеної форми дієслова в реченні.Виникають труднощі при виокремленні інфінітива з-поміж членів речення, якщо врахувати те, що неозначена форма дієслова може виступати як окремий незалежний головний член речення (підмет, присудок), вступати в семантичні єдності та бути частиною складеного дієслівного та іменного присудків, а також йому можуть бути притаманні синтаксичні властивості додатка, означення та обставини. Прикметною рисою формально-синтаксичного вживання інфінітива є те, що він може виконувати всі чотири загальні функції, тобто синтаксичні функції чотирьох частин мови: дієслівну функцію присудка і головного, співвідносного з присудком, члена односкладних речень (Він буде жити; Діти хочуть навчатися; Чоловік ладен допомогти; Вони перестали дружити; Почало розвиднятися; їм потрібно буде ходити до школи), іменникову функцію підмета, а також керованого другорядного члена речення (Яке це велике благо - жити (3. Жовтобрюх вважає, що основною для інфінітива була спочатку функція додатка, оскільки інфінітив у свій час являв собою форму непрямого відмінка віддієслівних іменників. Залежить це переважно від семантики особових форм дієслів, до яких прилягають інфінітиви, тобто під час визначення синтаксичних відношень мети дії, вираженої інфінітивом, треба брата до уваги лексико-семантичне значення дієслова, від якого залежить інфінітив, значення самого інфінітива, відношення між дієсловом та залежним інфінітивом, наявність інших другорядних членів речення, а також і зміст речення [27, c. Якщо взяти до уваги те, що інфінітив у будь-якій самостійній синтаксичній функції успадкував не дієслово, а певний відмінок іменника, то закономірним було б уявити собі інфінітив і в інших функціях.По-перше, багатоманітність синтаксичних функцій інфінітива є проблемою, яка потребує подальшого дослідження, по-друге, - здатність інфінітива виступати в реченні в ролі майже будь-якого члена речення ставить питання про можливість визначення функцій інфінітива в тому чи іншому випадку. Під час складання картотеки синтаксичних функцій інфінітива виникають труднощі, повязані з виокремленням інфінітива з-поміж членів речення, якщо врахувати те, що неозначена форма дієслова може виступати як окремий незалежний головний член речення (підмет, присудок, головний член односкладного речення), вступати в семантичні єдності та бути частиною складеного дієслівного та іменного присудків і головного члена односкладного речення, а також йому можуть бути притаманні синтаксичні властивості додатка, означення та обставини. Якщо ж це дієслово релятивної семантики, то інфінітив, виражаючи незалежну дію, яка характеризується присудком, прогнозує позиції для заповнення їх другорядними членами речення, обовязково залежними від інфінітива (компонентами приінфінітивної залежності). Таким чином, інфінітив може виконувати функцію простого підмета, і при цьому присудок у реченні буде складений іменний і представлений: а) нульовою звязкою та іменною частиною, вираженою інфінітивом з можливими вказівними частками це, то, ось, значить; Тому такі речення будуються за схемою: присудок-іменник означення, виражене іменником підмет, виражений неозначеною формою дієслова додаток у відповідному відмінку, якого вимагає інфінітив: Обовязок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.Як показує досліджуваний матеріал, інфінітив у реченні виконує найрізноманітніші синтаксичні функції, однак питання цих функцій ще й досі не знайшли достатнього висвітлення в українській мовознавчій літературі. Таким чином, у залежності від значення дієслова, з яким сполучається інфінітив, субєкт дії, названої інфінітивом, збігається чи не збігається з субєктом дії, названої дієсловом, з яким сполучається інфінітив.

Зміст

Вступ

1. Синтаксичне функціонування інфінітива

2. Особливості вживання інфінітива в різностильових текстах

2.1 Інфінітив у функції головних членів речення

2.2 Інфінітив у функції другорядних членів речення

3. Стилістичні можливості синтаксичних позицій інфінітива

Висновки

Список використаних джерел