Синергія просвітництва та кооперації в економічному розвитку вітчизняного сільського господарства в кінці ХІХ - на початку ХХ століття - Статья

У статті обґрунтовано, що внаслідок взаємовпливу просвітництва та сільськогосподарської кооперації в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. відбувся інтенсивний розвиток сільського господарства та становлення селянина-фермера.Проте не менш важливою була й просвітницька роль кооперативних організацій в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні в умовах розкріпачення селян і становлення селянських (фермерських) господарств. Важлива роль у розвитку сільського господарства, формуванні селянина-фермера та поширенні вітчизняної кооперації в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. належала інтелігенції, що активно пропагувала західноєвропейський кооперативний досвід серед українських селян, доводила необхідність впровадження агрономічних знань у сільськогосподарське виробництво та використання удосконаленої сільськогосподарської техніки. їхня діяльність не обмежувалася теоретичними викладками та статтями у популярних виданнях, вони безпосередньо на практиці стимулювали появу та адаптацію кооперативів, забезпечували легітимність їх роботи, підвищували можливості їх виживання та функціонування в межах існуючої економічної системи. Так, властиві українському селянину взаємодопомога та взаємовиручка, чесність і порядність, помірність і відсутність погоні за надприбутками зіграли визначну роль у формуванні сільськогосподарської кооперації в Україні, в основі якої - індивідуалізм, історично притаманний українському селянству, та поширені в Україні європейські традиції селянського підприємництва. Інші кооператори також вважали, що метою кооперації є не тільки економічне та культурне зростання українців, але й згуртування нації. У Львові з 1868 р. ефективно діяло товариство «Просвіта», що стало центром українсько-громадських культурних і господарських організацій Галичини, а з 1898 р. розпочала плідну роботу організація «Сільський господар», започаткувавши видавництво однойменного журналу, який згодом фактично став центральним органом сільськогосподарської кооперації.Зародженню вітчизняної сільськогосподарської кооперації передувала ініціатива окремих громадських діячів та активна діяльність недержавних організацій, які опікувалися підвищенням освітнього та агрокультурного рівня селян, знайомили їх із західноєвропейським кооперативним досвідом. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. перші благодійні кредитні товариства, ощадно-позичкові каси, утворені за підтримки держави, земські каси дрібного кредиту та інші форми допомоги селянському господарству з боку земств, а також сільськогосподарські спілки, хліборобські артілі безпосередньо сприяли вітчизняному кооперативному будівництву насамперед завдяки поширенню серед селян кооперативної ідеології, кооперативних знань, навичок взаємодопомоги, підвищенню культури землеробства, освітнього рівня селян. Формування сільськогосподарської кооперації як самоорганізованої автономної самодостатньої організації супроводжувалося зародженням української кооперативної літератури та розвитком кооперативної освітньої діяльності, що відіграло визначну роль у становленні селянина-господаря, який усвідомлював переваги кооперування для піднесення продуктивності власного господарства, застосовував досягнення тогочасної агрономії, став повноцінним учасником ринку. З огляду на сучасні виклики, повязані зі становленням інноваційної моделі економічного зростання, та жорсткими вимогами глобальної конкуренції, кооперативний досвід науково-технічного забезпечення виробництва, впровадження прогресивних технологій та організаційних новацій набуває особливого значення.