Символ Дзеркала в музиці: від метафори до метафізики образу - Автореферат

Національна музична академія України ім. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваСлово “дзеркало” використовується музикознавцями як образна метафора, як посередник у відносинах життя та мистецтва (“симфонія - дзеркало епохи”, “людина у дзеркалі інтонаційної форми” тощо). З одного боку, дзеркальність як принцип знаходить своє втілення в музиці з моменту її виникнення; з іншого - дзеркало як образ-символ надає можливості для дослідження образу людини та таємниць творчості. Саме Дзеркало сприяє виявленню двох реальностей в музиці - фізичної та метафізичної - і дозволяє простежити існування зорового символу в музиці як часовому виді мистецтва. Назвемо основні аспекти вивчення дзеркала як музикознавчої проблеми: співвідношення “дзеркала” та інтерпретації (виконавської та слухацької), інтроспекції та сприйняття, свідомості та мислення, символізації музичного тексту та мовлення. Реалізація мети потребувала вирішення кола питань, які знайшли відбиття у логічній структурі дослідження і склали його основні завдання: 1) вивчення специфіки виявів принципу дзеркала в музиці; 2) систематизація конкретних функцій Дзеркала у музичному творі (ідея, образ, метафора, техніка, символ) і засобів його виявлення; 3) виявлення логіки формування наукового пізнання символу “дзеркала” як шляху від метафори до метафізичного образу; 4) семіотичний опис Дзеркала як символу особливого різновиду в музиці.У Вступі - “Логічні та художні обґрунтування дзеркала в музиці”-обґрунтовується вибір і актуальність теми дисертації, аналізується стан її розробленості, формулюється мета і основні завдання дослідження, визначається новизна, практичне значення, обґрунтовуються рівні теоретичної розробки, залучення символу дзеркала, неспецифічного для музичного мистецтва, для аналізу метафізичних значень в музиці, заявляється гіпотетична модель Дзеркала як символу особливого різновиду. У другому розділі - “Дзеркало як предмет культури” - дзеркало подано на рівнях його існування як метафори, логічного принципу (симетрії), що моделює композицію та драматургію художніх творів, як частини термінологічного апарату культури (присутність дзеркальних коренів у поняттях “відображення”, “мислення”), як засновника художніх методів інтроспекції, варіювання, рефлексії. Маючи властивість просторово-часової координованості, символ здатен моделювати не тільки простір і час, але й змістові структури музичного твору, повязані із свідомістю людини, є інструментом свідомості, способом передачі змісту, являє себе в музиці як модель змісту, що переживається свідомістю. У вступі до четвертого розділу визначено актуальність дзеркала (як принципу і як образу) для певних типів культури (межі століть), проведено співставлення з психічними властивостями свідомості (здатність до зворотності, обєктивації, структурованості, самоспостереження), пояснено логічний ланцюжок Дзеркало=Я=Свідомість, аргументовано залучення Дзеркала як ідеального обєкту символічного світу музики (цей символ не завжди має чітку інтонаційну (чи композиційну) форму, але завжди демонструє безпосередній звязок з особистісним досвідом у системі “Автор-Слухач”). В досліджуваних творах розглядається звязок “дзеркала” і часопростору, “дзеркала” і свідомості, свідомості Автора і процесів символізації музичного мовлення.

Основний зміст дисертації