Символічна презентація статусно-рольових трансформацій - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТРобота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету. Скідін Олег Леонідович, Класичний приватний університет проректор-директор, професор кафедри соціології та соціальної роботи (м. Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародної інформації (м. Захист відбудеться “26” травня 2008 року о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.00130 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Невизначена соціальна стратифікація формує ситуацію, коли групи можуть позначити своє місце в соціальній стратифікації, не маючи (у переважній більшості випадків) іншого однозначного соціального ресурсу, ніж символічний. Вплив засобів масової інформації на суспільство здійснюється через символізм мови медіатекстів, шляхом посилення загальної сценічності соціальної взаємодії, що, у свою чергу, поглиблює значення символічних презентацій і самопрезентацій. При цьому варто мати на увазі, що в сучасному українському суспільстві, а також в українській соціології, існує достатньо проблем, які можуть і повинні вирішуватися на основі іншого наукового інструментарію, потреба в адаптації і подальшому розвитку якого неухильно зростає. Отже, як у сучасному українському суспільстві, так і у вітчизняній соціології існує достатньо підстав вважати заявлену в дисертації проблему і спосіб її розвязання необхідними й актуальними. у результаті проведеної класифікації встановлено, що в сучасній світовій соціології співіснують такі конкурентні концепції, як: феноменологічна (символ розглядається як одна зі звичайних, хоч і дещо специфічних, соціальних ознак); інтеракціоністська (символ розглядається як ресурс соціальної взаємодії, що ґрунтується на пошуку соціальним субєктом власної ідентичності); структурно-функціоналістська (символ виступає одним із необхідних механізмів адаптації); історико-трансформаційна (символ - засіб соціальних перетворень); соціо-драматургічна (символ є засобом самопрезентації в соціальних взаємодіях переважно видовищно-сценічної спрямованості); концепція культурного капіталу, де символ є лише одним із його різновидів.У першому розділі “Символ і символічна взаємодія як обєкт соціологічного дослідження” зясовано ідейно-теоретичні засади дослідження. Завдання цього розділу - виявити й описати наявні на сьогодні концепції символу та символьної взаємодії, здійснити їх критичний аналіз з метою оцінки їх можливостей у контексті проблемного поля дисертації й шляхом певних запозичень і суттєвих реінтерпретацій і доповнень обґрунтувати власні ідейно-теоретичні засади дослідження. У результаті проведеної роботи було виявлено щонайменше шість відмінних і певним чином конкуруючих між собою напрямків, у кожному з яких подано особливу інтерпретацію символу й символьної взаємодії, його (символу) місця в суспільних відносинах та історичному процесі, вироблено коло допоміжних понять, призначених для опису та пояснення сукупності окреслених проблем, сформована словесна модель символьної суспільної взаємодії, зроблено оцінку актуальної історичної ситуації і передбачення можливого перебігу подальших подій. Критичний аналіз виявлених концепцій довів, що кожна з них має достатні підстави для існування і робить свій внесок у розробку й подальшу еволюцію соціології символу, а також має внутрішні резерви для власної динаміки. Гофмана не є популярною у світовій і українській соціологічній думці, не формує методологічних засад і не пропонує подальшу інтерпретацію основного поняття, вона корисна тим, що виводить символічні форми соціальної взаємодії на технологічний рівень, описує даний процес як упорядковану сукупність дій і взаємодій, стосовно яких можна встановити правила, поведінкові коди, виділити особливі етапи, виявити критерії корисності тощо.Символ як особливий елемент і ресурс соціальної взаємодії вже набув значення легітимного, важливого та перспективного обєкта соціологічного аналізу. У проаналізованих роботах українських і зарубіжних соціологів символ розглядається як особливий соціальний феномен, ресурс соціальної взаємодії, механізм адаптації індивідів і груп до соціального середовища, ресурсу історичних трансформацій, механізм самопрезентації, різновид соціального капіталу. Визнаючи правомірність, важливість і перспективність кожного з цих підходів, предметом дослідження було обрано роль символу в демонстративних презентаціях і самопрезентаціях у процесі соціальної взаємодії. Традиційне структурно-функціоналістське тлумачення статусу як жорстко заданої соціальної позиції, так і тлумачення символічним інтеракціонізмом ролі символу як механізму самоідентифікації особистості в сучасних умовах не зовсім співвідносяться із соціальною практикою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ