Симулятивність та інтертекстуальність у просторовій метафориці - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукЗахист відбудеться “27” березня 2002 р. о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті імені В.Н. З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Зазначено інтертеоретичний та міждисциплінарний характер оформлення концепту “інтертекст”, а також його варіативність, яка зумовлена труднощами концептуалізації інтертекстуальності як “явища”. Вмотивовано сполучення підходу до тексту як до “множинного” (децентрованого, несамототожного, відкритого наступним трансформаціям-“переписуванням”) й ідеї дискурсивної “розрізненості” природної мови. Звернення до метафори “інтер-простору” дозволило уточнити спосіб співвідношення “множинного тексту” та “безлічі текстів”, підстави варіативності інтертекстуальних практик, характер метаморфоз субєктивності скріптора.На нашу думку, звертання до “множинного тексту”, який пропонує спосіб співвідношення текстуальних фрагментів поза їхньою уніфікацією структурно-змістовною єдністю й, отже, залишає це співвідношення варіативним, виявляється найбільш плідним щодо розгляду питання про можливість зберігання “відмінностей без протиріччя” (Ж. У свою чергу, увага до просторової метафорики також відповідає загальній тенденції постсучасної філософії до метафоризації дискурсу, з одного боку, та, з другого, - до використання просторових образів (див. тексти М. Цей підхід, з одного боку, надає можливість більш докладного вивчення “моделювання нових текстуальних просторів” поза жорстким підпорядкуванням технічним засобам моделювання та, з другого, завдяки залученню лінгвофілософського контексту, дозволяє усунути негативні конотації “симулятивності” (симулятивне = несправжнє), оскільки в такому контексті “симулятивність” свідчить про ускладненість мовної репрезентації і є підставою конструювання альтернативних картин реальності. Наведений опис “множинного тексту” дозволяє виділити два суттєвих моменти: 1) змінювання підходу до текстуального, з одного боку, зумовлено та, з другого, само зумовлює деконструкцію опозицій “оригінальне-відтворене”, “початок-кінець”, “зовні-всередині”, у термінах яких текст можна було б уявити як змістову, композиційну, жанрову єдність; 2) “(не-)існування-у-деконструкції” вимагає звернути увагу на своєрідну “атопічність” інтертексту, яка, здається, й утруднює концептуалізацію, зокрема - завдає їй множинності, що знаходить відбиття як у варіюванні просторових образів “множинного тексту” (Ж. Це положення, на наш погляд, є принциповим для прояснення “множинності” тексту, оскільки воно дозволяє, по-перше, побачити у такій “симулятивності” підстави неминучих міжтекстуальних сполучень/відсилань і, по-друге, співвіднести інтертекстуальну “атопію” з “інтервалом”, у якому відбувається моделювання “нових текстуальних просторів”, референт котрих “у мові”.У першому розділі “Симулятивна “природа” інтертексту” ми розглядаємо проблему симулятивності мовного позначення в контексті сучасних лінгвофілософських теорій референції та репрезентації, визначаємо “ексцес” референції як умову моделювання ір-(транс-)референційних “текстуальних просторів” і демонструємо звязок у такий спосіб проінтерпретованого мовного моделювання з постструктуралістськими уявленнями про “множинність” тексту. У першому підрозділі “Інтертекст: інтертеоретична та міждисциплінарна історія концепту” мотивується правомірність розгляду інтертекстуальності в сполученні з проблемою симуляції. Нестійкість меж концепту “інтертекст” зумовлює гранично широке розуміння інтертекстуальності, яку часто вважають як в масовій, так й у філософській літературі синонімом постсучасної культурної ситуації в цілому, що відповідає, зокрема, труднощам локалізації “транс-явищ” у теорії симулякру Ж. Бодрійяра. Таким чином, специфіку інтертекстуальності, яку визначено нами як “незнаходження” інтертексту, а також полілінійність формування відповідного концепту, можна висвітлити завдяки докладному аналізу проблеми симуляції у постструктуралістській філософії, що допоможе виявити звязок симулятивності мовного позначення з множинністю тексту. Отже, “ексцес” репрезентації та референції або симулятивність позначення інтерпретуються як такі, що зумовлюють моделювання ір-(транс-)референційних можливих світів/дискурсів/текстів у їхній множинності.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ