Симфонізм як феномен духовної культури - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ САВИЧА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукРобота виконана на кафедрі філософії та соціології Української державної академії залізничного транспорту Міністерства транспорту та звязку України Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Рябініна Олена Володимирівна, Академія цивільного захисту МНС України, завідувач кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін; доктор філософських наук, професор Євтушенко Світлана Володимирівна, Харківський державний університет мистецтв ім. Захист відбудеться «25 » січня 2010 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.07 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Симфонізм відтворює своєрідний діалог планів буття: Людини та Всесвіту, людини з людиною, - що становить основу розвитку культури (М.Бубер, Т.Адорно, М.Бахтін, В.Біблер) і виступає однією з філософем, з осмислення якої беруть початок усі форми духовної культури: міфологія, релігія, наука, мистецтво. Симфонізм варто розглядати у широкому контексті усієї історії людства (а не тільки у контексті нової та новітньої історії, де симфонізм знаходить прояв у жанрі симфонії), що починалася з усвідомлення людиною її власного буття разом із буттям Всесвіту. Багатомірність феномену симфонізму зумовлює переведення його дослідження з площини музично-теоретичної у площину філософсько-культурологічну, що, на думку автора, дає змогу перенести функції, які виконує культура, на мистецтво, усвідомити значення симфонізму у подоланні кризи культури, сприйняти його як конструкт, що поширює обрії свідомості на весь часопростір культури і стає проявом духовного буття. Це ідейно-змістовне ціле, що поєднує раціональне і чуттєве осягнення дійсності і переводить симфонізм з розряду засобу світоспоглядання, що породжує систему музичного мислення, скеровану на розбудову образу світу, у константу самого буття. Асафєвська думка про відтворення симфонізму в музичних закономірностях береться до уваги В.Бобровським («Симфонічна музика», 1976; «Функціональні основи музичної форми», 1978), Н.Ніколаєвою («Бетховен та нові стилістичні явища в музиці XIX століття», 1971; «Шляхи в майбутнє від Девятої симфонії Бетховена», 1972; «Симфонізм», 1981), В.Протопоповим («Принципи музичної форми Бетховена.У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження, визначено його обєкт, предмет, мету завдання, проаналізовано стан розроблення проблеми, окреслено методологічні принципи аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано положення, що виносяться на захист, подано відомості про апробацію роботи, її структуру.У першому підрозділі - «Симфонізм у площині філософсько-культурологічного дискурсу» - висвітлена проблема формування художньої свідомості у межах культури, яка знаходить уособлене вираження в симфонізмі. Доведено, що симфонізм розкриває себе у якості Логосу культури, що набуває специфікації перш за все у музиці і сприяє пошукам цілісного образу світу у різних сферах духовного буття. Розкриваючи таким чином поняття культури, автор бере до уваги те, що воно стосується усіх надбань людства, поширюється на всю його історію, має безпосередньо власні буттєві параметри, котрі можна уявити в повній мірі тільки через філософські категорії часу та простору, бо в межах культури ці буттєві параметри існують перш у духовній площині, відбиваючись у рухах думок, почуттів, усіх ментально-психологічних проявах людської свідомості, скерованих на пристосування людей до умов життя і творчої діяльності. Саме ця функція осмислення та усвідомлення духовних параметрів буття лягає здебільшого на мистецтво, різноманітні його форми та жанри, де ця функція розкривається через систему образів, їх взаємодію, думки та сподівання, безпосередньо почуття та настрої. Мистецтво завжди зберігає у собі причетність до акту творення світу кожної творчої особистості, про яку говорить М.Бердяєв, яка разом з тим свідчить про можливість народження людини саме у лоні космічного буття, поруч зі стихіями природи, що знаходять уособлення в певних символах, символами стають і діонісійське та аполлонівське начала, котрі зумовлюють онтологічні та змістовні рівні твору.Перенесення проблеми симфонізму у площину філософсько-культурологічного дискурсу дало можливість дослідити витоки симфонізму у широкому контексті становлення духовності, схарактеризувати його як засіб світоспоглядання, що прагне відтворити образ світу, виявити спорідненість симфонізму з духовною драмою, що є драмою самого буття, заглибитись у проблему взаємодії індивідуальної та суспільної свідомості, що відтворюються у симфонізмі, розкрити симфонізм як всеприсутність творчого «Я» у часі-просторі культури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ