Історія розвитку грошового стягнення у кримінальному законодавстві України. Особливості його накладення на правопорушників за "Руською Правдою", Судебниками і Уложеннями про покарання. Сутність конфіскації майна і штрафу у Кримінальному кодексі УРСР.
Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. Уложення про покарання кримінальне і виправне 1845 р.В одному з литописів, що супроводжували Руську Правду, віра в скарбницю князя іменується "звичаем", встановленим батьками й дідами. Отже одним з перших кодифікованих джерел давньоруського права, в якому містяться норми про кримінальні покарання, прийнято вважати Руську Правду. Переважним видом покарання по Руській Правді були грошові стягнення зі злочинця, складені з двох частин: штрафу та компенсації; штраф надходив князю, компенсація за заподіяну злочином шкоду йшла потерпілій стороні, а саме: за вбивство - віра (на користь князя) і головництво (родичам потерпілого), за інші злочини - продаж (князю) і урок (потерпілому). Віра стягувалася не завжди з самого злочинця, але іноді з громади - верві, до якої він належав; в такому випадку вона називалася дикою вірою і стягувалася у двох випадках: а) якщо скоєно ненавмисне вбивство і злочинець складається з членами громади в круговій поруці; б) якщо скоєно навмисне вбивство, але громада не розшукує вбивцю (прикриває його або не видає). Руська Правда передбачає і такий вид покарання, як "продаж" - грошовий штраф, що стягується зі злочинця на користь князя за скоєння низки злочинів як проти особистості, так і майнових.Важливими віхами в історії системи покарання були Судебники 1497 р. та 1550 р., що встановили сувору систему покарань, спрямовану на залякування населення. Смертна кара, тілесні покарання, позбавлення волі витіснили розгалужену на той час систему штрафів. Ухвалення Литовських статутів засвідчило посилення кримінально-правової репресії на законодавчому рівні: смертну кару, що була найбільш тяжким покаранням, за І Литовським статутом застосовували в 20 випадках, за ІІ - у 60, за ІІІ - у 100 [5, с. Так, за І Литовським статутом карою за образу шляхтича була вязниця, за образу не шляхтича - штраф.За неявку без "законних причин" на водну Асамблею стягувався штраф у "50 рублів", іншим разом штраф удвічі, "а буде в третин раз, то заслані будуть в преділену роботу". Слід акцентувати увагу на надзвичайній складності системи покарань, недостатній визначеності санкцій, можливості заміни одних покарань іншими, наявності в багатьох статтях Особливої частини Уложення посилань на інші статті для визначення міри покарання. Одним з нормативно-правових актів, у якому відображено тогочасний розвиток системи покарання, було Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки 1879 р., ІІІ "Покарання" якого містив норми стосовно законодавчого визначення та призначення покарання. 24 укладення 1903 р. пеня визначалася рублями і полтинами; так що не можна було призначати пені в 25 коп. або в 75 коп.; але в тих випадках, коли вищий розмір пені понад 100 руб., нижчий її розмір не міг бути менше 10 руб.; звичайний розмір визначеної законом пені не перевищував 500 руб., але в деяких випадках грошова пеня призначалася в розмірі 1500 і навіть 3000 руб. При паралельній загрозі арештом і пенею в законі також було встановлено таке співвідношення: загроза однотижневим арештом прирівнювалася 25 руб. пені; двотижневим - 50 руб., загроза одним місяцем арешту - 100 руб., трьома місяцями - 300 руб., шістьма місяцями - 500 руб.До позитивних рис штрафу належать наступні: ефективний вплив на злочинця без застосування до нього надзвичайних і сурових заходів, зокрема, позбавлення волі; скорочення питомої ваги позбавлення волі в структурі караності злочинів і зниження рівня переповнення вязниць; відсутність необхідності в спеціальній виконавчій системі; доходність для державного бюджету.
План
Зміст
Вступ
1. Руська правда
2. Судебник
3. Соборне Уложення
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
