Шляхи вдосконалення культури мовлення - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра ДовженкаМова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно повязані між собою. Слово культура (від лат. cultura - догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Досконале володіння мовою стає важливим компонентом підготовки фахівців у всіх сферах діяльності людини, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування, сприяє його самотворенню та самовираженню.Культура мови - рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про культуру мови - окрема галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору, виробляє наукові критерії в оцінці мовних явищ. Регулювальна функція культури мови полягає, зокрема, в досягненні діалектичної рівноваги між нормативною та історичною граматикою, між практичними і теоретичними курсами мови.Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення. Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислівя чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення - усі ці та інші резерви мови засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина-тривожні симптоми духовного нездоровя народу.Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Розуміння предметно-понятійної віднесеності слова, його емоційно-експресивного забарвлення, місця в стилістичній палітрі, сполучуваності з іншими словами - усе це в комплексі дає нам знання слова, вміння виокремити його з мовної системи. Розрізняють предметну логічність, що полягає у відповідності смислових звязків і відношень одиниць мови у мовленні звязкам і відношенням, що існують між предметами і явищами обєктивної дійсності, і понятійну логічність, яка є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних звязках елементів мови у мовленні.Культура мови оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної вправності висловлювання, майстерності мовця у використанні лексичних, граматичних синонімів, у доборі структурних варіантів висловлювання тощо. Існують, зокрема, синтаксичні засоби увиразнення ораторської мови - риторичні питання, звертання до слухачів, різноманітні форми діалогізації мови, які надають ораторському стилю емоційності, невимушеності, жвавості.Культуромовний підхід до літературної писемної практики започатковується в перших словниках, граматиках, автори яких (Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Павло Білецький-Носенко та ін.) орієнтувалися на певні зразки, вибираючи їх із можливих варіантних форм, підкреслюючи специфіку української серед інших мов. Становленню лексичних норм української мови сприяв «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка (1907-1909). 20 ст. активне обговорення питань нормалізації української мови супроводжувалося появою перекладних термінологічних словників, практичних курсів української мови, посібників з культури мови, серед них праці Олени Курило, Миколи Сулими, Сергія Смеречинського, Миколи Гладкого, Євгена Плужника, Валеряна Підмогильного. Аналізові літературних норм української мови було присвячено збірник «Культура української мови» (1931). В 1963 у Києві відбулася республіканська конференція з питань культури мови, на якій учителі, письменники висловили тривогу про стан викладання української мови в школах, про звуження функцій української мови в республіці, а отже, й про загальне зниження культури мови.

План

Вступ

1. Поняття культури мови

1.1 Аспекти проблеми культури мови

1.2 Комунікативні ознаки

1.3 Висока і низька культура мови

2. Історія утвердження української культури мови

3. Засоби спілкування

4. Шляхи вдосконалення культури мовлення

4.1 Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення

4.2 Практичні поради

Висновки

Список використаних джерел