Шляхи оптимізації лікувально-діагностичної тактики у хворих хронічною венозною недостатністю нижніх кінцівок на пізніх стадіях - Автореферат

Львівський національний медичний університет імені Данила ГалицькогоПроблема лікувально-діагностичної тактики у хворих на хронічну венозну недостатність (ХВН) на стадії трофічних змін та виразок залишається до кінця не вирішеною та дискутабельною, що зумовлено значною поширеністю захворювання (до третини загальної популяції) і часто неадекватно проведеним лікуванням, під час якого не завжди враховуються патогенетичні механізми хвороби (Чернуха Л.М., 2001; Delis K.T., 2005; Eberhardt R.T., 2005). Трофічні зміни та виразки, що ускладнюють ХВН, мають вагоме соціально-економічне значення, тому що значно порушують працездатність пацієнтів, якість їхнього життя та створюють необхідність відповідних фінансових витрат (Eberhardt R.T., 2005). Аналіз сучасних наукових публікацій свідчить, що, незважаючи на те, що за останні роки досягнено багато в розумінні патогенезу трофічних змін, де вагому роль відіграють процеси екстравазації та активації лейкоцитів, макро-і мікроциркуляційні зміни в ураженій кінцівці не повністю пояснюють причину розвитку трофічних змін, а пошук шляхів їх більш ефективної діагностики та лікування залишається актуальним (Coleridge Smith P.D., 2002; Nicolaides Визначити ступінь порушення функції „мязової помпи” у хворих на ХВН з трофічними змінами та без них через вивчення показників субфасціального внутрішньотканинного тиску (СВТ) гомілки, поверхневого венозного тиску (ПВТ), амплітуди рухів гомілково-ступневого суглоба (АРГСС), наявності патологічного рефлюксу крові (ПРК) у глибоких венах уражених кінцівок. Визначити ефективність та безпечність субфасціального ендоскопічного пересічення перфорантних вен (СЕППВ) гомілки у хворих з трофічними змінами та виразками.IV-а група була контрольною і складалася зі 110 пацієнтів з ХВН, які мали ВРВ нижніх кінцівок без трофічних змін, що відповідало клінічному класу С2 класифікації СЕАР. Операційному лікуванню підлягли 128 пацієнтів з трофічними змінами та виразками, із них 85 (54,1%) пацієнтів І-ої групи, 22 (68,8%) пацієнтів ІІ-ої групи та 21 (67,7%) пацієнт ІІІ-ої групи. Менше половини І-ої групи - 62 (39,5%) пацієнти, ІІ-ої групи - 13 (40,6%) пацієнтів і ІІІ-ої - 13 (41,9%) осіб, попри наявність симптомів ХВН, вважали себе працездатними та обходилися без підтримувальних засобів, тоді, як у контрольній IV-ій групі цього положення притримувалася основна її частина - 96 (87,3%) пацієнтів (р<0,05). Вимірювання АРГСС ураженої кінцівки у хворих засвідчило вагоме (р<0,001) зниження сумарного обсягу згинання та розгинання стопи у пацієнтів І-ої групи (35,1±1,7є), ІІ-ої (35,4±1,6є) та ІІІ-ої груп (35,9±1,5є) у порівнянні з пацієнтами контрольної IV-ої групи (48,8±1,9є). Визначення ПРК поверхневих та глибоких вен уражених кінцівок проведено у 112 (50,9%) пацієнтів із трофічними змінами та виразками, із них у 81 (51,6%) пацієнта І-ої групи, 16 (50%) пацієнтів ІІ-ої групи та 15 (48,4%) пацієнтів ІІІ-ої групи.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та практичне здійснення пошуку шляхів покращення діагностики та лікування хворих на ХВН у стадіях трофічних змін та виразок. Виражене порушення працездатності та необхідність використання підтримувальних засобів (у середньому у 59,3±0,07% пацієнтів з трофічними змінами та виразками) вимагає проведення ефективного лікування та напрацювання комплексу заходів з їх соціальної та фізичної реабілітації. У хворих на ХВН нижніх кінцівок на стадії трофічних змін та виразок у крові, що відтікає з нижніх кінцівок, зафіксовано підвищений показник молекул середньої маси (0,281±0,014 у.о.) (р<0,05), а також знижені показники сорбційної здатності еритроцитів (25,2±4,6 %) та проникності еритроцитних мембран (13,68±0,52 у.о.) (р<0,05). У хворих з трофічними змінами та виразками у порівнянні з групою хворих без трофічних порушень відзначається підвищення рівнів субфасціального внутрішньотканинного тиску гомілки (25,8±1,3 мм рт.ст.) (р<0,001), венозної гіпертензії (232,4±12,2 мм вод.ст.) (р<0,001), зниження амплітуди рухів у гомілково-ступневому суглобі (35,5±1,8°) (р<0,001), а також переважання патологічного рефлюксу крові в глибоких венах (у 51,8% хворих) (р<0,001) уражених кінцівок.

Основний зміст роботи