Шляхи оптимізації діагностики та хірургічного лікування первинного аксілярного гіпергідрозу - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наукЗа даними різних авторів, на первинний гіпергідроз хворіє 3 % населення і близько 50 % із них - це хворі з надмірним пахвовим потовиділенням (Орлова О.Р., Моренкова А.З., 2002; Strutton D.R., 2004; Vorkamp T., Foo F.J., 2010). Протягом багатьох років триває пошук ефективного хірургічного лікування хворих з надмірним потовиділенням: від видалення єдиним блоком шкіри аксілярної ділянки разом із потовими залозами чи відкритої аденектомії (Skoog T., 1962; Wu W.H., 1994) до ендоскопічної симпатектомії з деструкцією грудних симпатичних гангліїв (Т2-Т4) (Lee D.Y., Hong Y.J., 1999; Lee D. et al., 2006; Ram R., et al., 2007). Значна кількість повторних звернень хворих після лікування хірургічними та консервативними методами вказує на невирішеність проблеми, а отже висуває на перший план завдання розроблення високоефективного лікування хворих на гіпергідроз і профілактики ускладнень його лікування. Мета дослідження: покращити результати лікування хворих з первинним аксілярним гіпергідрозом шляхом удосконалення діагностики та впровадження методу хірургічного видалення потових залоз із використанням ультразвукових і вакуумно-механічних технологій під відеоендоскопічним контролем. Удосконалити хірургічний метод лікування хворих на первинний аксілярний гіпергідроз шляхом використання ультразвукових вакуумно-механічних технологій під відеоендоскопічним контролем.Робота виконана на основі вивчення особливостей етіопатогенезу, результатів розроблення і впровадження нових способів діагностики та лікування 97 пацієнтів із аксілярним есенціальним гіпергідрозом, які звернулися за допомогою в медичний центр «Ана-Космо», що функціонує на базі Дитячого поліклінічного відділення № 4 Шевченківського району м. До першої групи увійшло 30 хворих із первинним аксілярним гіпергідрозом, яким у тканини аксілярних впадин вводили ботулотоксин. Середній вік хворих цієї групи становив (26,5±0,3) років, тривалість захворювання - (16,4±0,3) років, а фактор спадковості виявлено у 33,3 % хворих. Вдосконалена методика комплексного обстеження хворих на основі анамнестичної анкети та її компютеризованого аналізу, визначення оцінки потовиділення за субєктивними та обєктивними даними потовиділення у пахвових ділянках дозволили оцінити ступінь тяжкості ураження, локалізацію і умови виникнення гіпергідрозу та вираженість соціальної дезадаптації хворих. Аналізуючи дані розробленої анкети, ми встановили, що факторами, які провокували легкий ступінь аксілярного гіпергідрозу були фізичне навантаження та підвищення зовнішньої температури (у 2,1 %), середній ступінь аксілярного гіпергідрозу найчастіше провокували психологічне збудження, стрес, хвилювання чи емоційне навантаження (у 44,3 %), а поява патологічного потовиділення у стані спокою (у 53,6 % випадків) свідчила про тяжкий ступінь аксілярного гіпергідрозу, хоча за обєктивними показниками останній спостерігався у 46,4 % хворих.У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і дано клінічне обґрунтування шляхів вирішення науково-практичного завдання, спрямованого на покращення діагностики та хірургічного лікування хворих на первинний аксілярний гіпергідроз. Для його вирішення було вдосконалено діагностику первинного аксілярного гіпергідрозу та впроваджено комплексний трикомпонентний хірургічний метод видалення потових залоз із використанням ультразвукових та вакуумно-механічних технологій під відеоендоскопічним контролем, що забезпечило зменшення числа ускладнень та рецидивів захворювання і підвищило якість життя хворих. На основі аналізу субєктивних і обєктивних даних встановлено, що більшість обстежуваних хворих становили пацієнти жіночої статі (78,4 %), середній вік яких відповідає працездатному періоду життя ((26,2±0,3) років), тривалість захворювання - (15,2±0,3) років, спадковий характер захворювання відмічено у 39,2 % хворих. У 63,4 % пацієнтів перебіг гіпергідрозу мав виражений перманентний характер із посиленням при психоемоційних навантаженнях, поглибленням ступеня тяжкості (96,9 %) і типовою зміною складу та фізико-хімічних властивостей поту, зокрема з появою у 71,1 % хворих неприємного запаху, що слід розглядати як вагому причину їх соціально-психологічної дезадаптації. Патологічне потовиділення супроводжувалось також зниженням у хворих вмісту стеаринової (з (13,4±0,9) до (6,2±0,7) %), олеїнової (з (15,7±0,8) до (10,7±0,5) %) та лінолевої жирних кислот (з (16,1±1,05) до (6,4±0,5) %) та сумарного вмісту поліненасичених жирних кислот (з (21,3±1,1) до (19,3±0,9) %), що є свідченням системних порушень ліпідного метаболізму у хворих на первинний аксілярний гіпергідроз.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ