Шлях Сербії до Євросоюзу - Магистерская работа

Багато в чому геополітична проблема місця Сербії в європейських трансформаційних процесах має тривалу, надзвичайно неоднозначну історію; варто лише згадати слова Святого Сави: "Ми Схід на Заході і Захід на Сході ". Строката за своїм складом, розколота у світоглядному відношенні коаліція демократичних партій, що прийшла до влади в 2000 році, хоча формально зробила гасло вступу в ЄС головним пріоритетом, абсолютно по-різному бачила сам зміст інституційних реформ на "шляху до Європи". Сербія пройшла складний і вкрай непослідовний процес реформування на шляху інтеграції в ЄС, що було результатом не стільки опору "антиєвропейських" сил, скільки фрагментованості самої політичної системи країни, нездатності "проєвропейських" партій досягти довгострокового консенсусу і сформувати дієздатний коаліційний уряд. У цих умовах Європейський Союз зумів перетворити процес євроінтеграції в засіб впливу на внутрішньополітичні процеси, навмисно звязавши європейську перспективу Сербії з вирішенням найбільш складних для суспільства питань остаточного визначення статусу автономного краю Косово і Метохія і співпраці з Міжнародним трибуналом по колишній Югославії . Найбільш конфліктною і вибухонебезпечною частиною Балканського регіону вважають Західні Балкани, куди прийнято відносити колишні югославські республіки Сербію, Чорногорію, Боснію і Герцеговину, Хорватію, колишню Югославську Республіку Македонія, а також Албанію.Від імені Сербії Угоду підписав віце-премєр Уряду Сербії Божидар Джелич, а від імені Євросоюзу - голова Ради міністрів, міністр закордонних справ Словенії Димитрій Рупел. З іншого боку, Європейський союз цією угодою підтверджує вільний доступ до товарів з Сербії на ринок ЄС. Враховуючи масштаб законодавства ЄС визначені пріоритетні галузі, які мають безпосередній вплив на створення зони вільної торгівлі між ЄС і Сербією: захист конкуренції і присудження державної допомоги (субсидії), право інтелектуальної власності, державних закупівель, стандартизації та захисту прав споживачів. Крім тексту "Угоди про стабілізацію та співробітництво" між ЄС та Сербією (підписано 29.04.2008, ратифіковано лише 19.01.2011), було проаналізовано основний закон Сербії - її конституцію, що визначає основні права та свободи, обовязки громадян Республіки. У преамбулі нової конституції визнано автономію Косово, на чому наполягав Європейський Союз: "…край Косово і Метохія є складовою частиною території Сербії і має права суттєвої автономії в рамках суверенної держави Сербія…", проте зазначено, що всі державні органи Косово мають представляти і захищати державні інтереси Сербії.Розходяться думки дослідників і з приводу "ісламізації" Балкан і, як наслідок, Європи (серед прихильників цієї теорії - В. Втім, три ісламські держави: Албанія, Боснія та Герцеговина й Косово обєктивно змінюють цивілізаційний баланс на Балканах. Кіссінджер відверто прогнозував, що "проголошення незалежності Косово стимулюватиме вимоги принаймні автономій для всіх албанських меншостей у сусідніх країнах". Слід відзначити дисертацію М.М.Гелетій "Балканська криза (1990-2005) у контексті геополітичних трансформацій у Європі" (2009), в якій аргументовано, що зовнішньополітичний контекст Балканської кризи та глобалізація визначально вплинули на розгортання подій в регіоні. На особливу увагу у контексті вивчення нашої теми заслуговує дисертація К.Волкової "Европейский Союз как фактор преобразования партийной системы Сербии на рубеже ХХ - ХХІ вв" (2009), в якій проаналізовано політику ЄС щодо Сербії, починаючи з 90-х років минулого століття і до 2008 р. Досліджено трансформацію внутрішньополітичного життя Сербії на шляху до євроінтеграції упродовж 90-х років ХХ ст.На думку сербської сторони, прийняття конституції подолало параліч Республіки Сербія, яка до цього часу функціонувала як держава, яка обєднувала в собі дві квазі-держави. Стаття 6 цієї Конституції говорить: "У республіці існують Автономний край Воєводіна і Автономний край Косово і Метохія як форми територіальної автономії ". Водночас виявилася неподоланна відмінність поглядів між прибічниками збереження Федерації (Сербія і Чорногорія) та утворення Конфедерації (Словенія і Хорватія). Сербія більше за інші республіки втрачала від розпаду Федерації: позбавлялася безпосереднього виходу на захід, Белград - статусу єдиної столиці, а серби - домінуючої ролі серед інших народів. За результатами виборів (21 вересня 1997р.) до сербської Скупщини потрапили коаліція лівих сил, яку склали Соціалістична партія Сербії, Югославські ліві і Нова демократія (44 %, 110 мандатів з 250), Сербська радикальна партія (32,8%, 82 мандати), Сербський рух оновлення (18 %, 45 мандатів) та ще пять партій (разом 13 мандатів).В червні сербські війська залишили Косово і згідно з резолюцією РБ ООН №1244 від 10 червня 1999 року а Косові було створено міжнародну адміністрацію та введено міжнародні сили безпеки (НДОР) за участю НАТО. За даними с

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1 Аналіз джерельної бази

1.2 Історіографічний аналіз проблеми

Розділ ІІ. Передумови інтеграції Сербії у ЄС

2.1 Внутрішня політична ситуація в Сербії в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст.

2.2 Еволюція політики Європейського Союзу щодо Сербії та початковий етап співробітництва Сербії з Євросоюзом

Розділ ІІІ. Адаптація законодавства Сербії до вимог ЄС та перспективи співробітництва країни з Євросоюзом

3.1 Нормативно-правова база відносин між Сербію та ЄС

3.2 Перспективи інтеграції Сербії в ЄС та шляхи її прискорення

Висновки

Список використаних джерел та літератури