Роль творчої спадщини великого Кобзаря в суспільному житті й розвитку української літератури та культури. Аналіз своєрідності і сутності Шевченкового міфотворення. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка на уроках української літератури.
В умовах жорстокої реакції він голосно й відкрито заговорив про тяжке становище трудового люду, сміливо повстав проти самодержавно-кріпосницької системи, закликав до активної боротьби, до збройного повстання. Він також проголосив загальнолюдські ідеали добра, свободи, справедливості, милосердя, рівності й дружби між людьми та народами. Великий Кобзар був вірним і відданим сином українського народу, натхненним співцем рідного краю. Шевченко болів болями свого народу, радів його радощами, жив його інтересами, разом з ним боровся проти зла й неправди. Мета дослідження - збагнути глибину містерії під час вивчення творчості Т.Г. Шевченка.У високопоетичних образах і картинах відтворив особливості громадського і побутового життя українців, своєрідність національного характеру, стосунки з іншими народами, красу рідної природи. Новаторство поета виявилося в прогресивному спрямуванні його творів, розширенні тематики і кола образів-персонажів, утвердженні критичного реалізму, поглибленні принципу народності мистецтва, створенні оригінальних віршових форм, збагаченні й удосконаленні української літературної мови, введенні в нашу літературу жанрів, які ще в ній не розроблялися, і в створенні нових, невідомих світовому письменству [4]. Давнішня література мужика не знала і життя його не ставила ніколи головним предметом для творів поетичних», бо «мужик той був невольником і в більшій часті країн європейських і з суспільного, і з політичного, і з юридичного погляду майже не вважався за чоловіка, а щонайменше не був істотою повноправною» [5]. Першим у нашій літературі Шевченко вивів величний образ поборника волі, продовжував галерею образів народних месників, стихійних бунтарів, започатковану М. Шашкевичем. Від часу першої поїздки в Україну (період «трьох літ») реалістичне зображення самодержавно-кріпосницької дійсності набуває в його творах гостро викривального характеру; великий поет прокладав нові шляхи розвитку української реалістичної літератури.Мейзерська, зясовуючи природу міфопоетичного мислення Шевченка, відводить йому роль своєрідного, сказати б, міфомедіума, "який формувався під впливом національних міфів, засвоював їх і, будучи неспроможним звільнитися від їхніх архетипів та міфологем, - відтворював: "Шевченко не творить міфу; він знаходиться всередині його, і міф діє через нього, через стихію його індивідуального поетичного натхнення, що підсвідомо виливається у Слові"; "ні в історії, ні в релігії Шевченко міфу не творить, залишаючись продуктом і носієм не свого, а національно-культурного міфу, яким дихала прогресивна українська інтелігенція його часу" [11]. Відтак дослідниця Н.Слухай виокремлює в міфопоетичному світі Шевченка категоріальні архетипи антропоцентричності ("з помітним бажанням розмістити у центрі всесвіту молоду жінку/дівчину - уособлення України"), анімо-аніматичності, космологізованості (з "акцентованим прагненням наділити життям і душею явища природи; широким спектром полісвітів універсуму"), хронотопу (горизонтально-циклічного й вертикального) і підкреслює: "всеохоплюючий категоріальний архетип антропоцентризму в художньо-мовній творчості Шевченка виявляється переважно як архетип матріархічності", який має "глибоке етнокультурне коріння", оскільки "матріархічність - онтологічна риса української міфопоетичної системи". Іншими словами, якщо ми розуміємо будь-який художній текст (фольклорний чи літературний) як засіб пізнання дійсності, то наше мислення неміфічне; якщо ж уявляємо в ньому джерело пізнання дійсності - то наше мислення міфічне (саме передусім вбачання в "Кобзарі" джерела пізнання дійсності й формувало серед українства міф про Шевченка як батька нації; інша основа цього міфу - апостольський, мученицький шлях поета). Пропаговані Шевченком ідеї революціонізму й реформізму - ідеї активного втручання в історію, зміни і творення її, - означали вже не що інше, як вихід поета за межі архаїчного типу мислення і сприйняття мислення історичного, адже, "в кінцевому підсумку сучасна людина яка приймає історію або робить вигляд, що приймає її, могла би закинути архаїчній людині, бранцеві міфічного рівня архетипів і повторень, її творче безсилля або її нездатність прийняти ризик, повязаний з будь-якою творчістю". Адже, по-перше, "християнство - це "релігія" людини сучасно) й історичної, людини, яка відкрила рівночасно й особисту свободу, і час, що триває (замість циклічного часу)", а по-друге, для сучасної людини, буття якої є постійним оновленням (тобто історією), а не повторенням, існування Бога необхідніше, аніж для людини архаїчних і традиційних культур, яка для захисту від страху перед історією мала в своєму розпорядженні міфи, обряди й правила поведінки.Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем української літератури - міфо-аналіз творчості Т.Г.Шевченка. У ролі протидії міфотворенню в Шевченка виступають не тільки іронія та скепсис, а й елементи автобіографії, спога
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика творчості Т.Г. Шевченка
1.1. Значення творчості Т.Г. Шевченка
1.2. Шевченко як міфотворець
Розділ ІІ. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка
Висновки
Список використаної літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
