Аналіз змісту щоденників українського галицького педагога і громадського діяча Теофіла Грушкевича. Відображення в ньому повсякденного життя, внутрішнього світу українського інтелігента на зламі XIX–XX століть, цінностей людини, громадських пріоритетів.
При низкой оригинальности работы "Щоденники Теофіла Грушкевича як джерело до вивчення світогляду української інтелігенції в Галичині кінця XIX – початку XX століття", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Щоденники Теофіла Грушкевича як джерело до вивчення світогляду української інтелігенції в Галичині кінця XIX - початку XX століття галицький педагог грушкевич інтелігентДля наддніпрянця Сергія Єфремова щоденник був способом реалізувати себе як творчу особистість, а в більш зрілому віці - можливістю виговоритися про болючі суспільні проблеми: «вже тягне до тих сторінок […] Мабуть, це тому, що оте записування - ніби сурогати публіцистики: запишеш - і скинеш немов ту вагу хоч трохи, що лежить на душі невисловлена». Аби щоденник мав шанси стати цікавим джерелом, автор мусив бути наділеним певними якостями: ретельністю і педантичністю, освіченістю і певною історичною підготовкою, спостережливістю та аналітичними й літературними здібностями; мусив бути активним у громадській сфері, мати відповідне коло спілкування, і врешті-решт - певну свободу, індивідуальний простір та відчуття деякої самотності, яка б спонукала не обговорювати всі питання з близькими людьми, а довірятися щоденнику. Теофіл Грушкевич почав вести щоденникові записи в 41-річному віці, будучи професором гімназії в Коломиї, де жив із дружиною і трьома дітьми, маючи за собою вже чималий досвід викладацької та організаційної роботи. Автор мав звичку починати запис коротким описом львівської погоди, що, очевидно, допомагало йому налаштуватися на думки про події, які він готувався викласти далі, вів свій щоденник фактично безперервно - протягом семи років - і останню нотатку зробив 1 вересня 1915 року, тобто за день до смерті. Подібна ситуація щодо «національного виховання» склалась і в родині Грушкевичів: усі троє дітей виросли україномовними та брали помірну участь у національному русі. їх мати залишалася польськомовною і писала листи дітям і чоловікові польською мовою (з деякими особливостями у правописі), вони їй так само їй відповідали, тоді як батькові з дитячих років привчилися писати українською.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
