Шахрайство за кримінальним кодексом України 2001 року - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України Науковий керівник: академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Михайленко Петро Петрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри теорії кримінального права Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, проректор Київського інституту внутрішніх справ України з наукової роботи Музика Анатолій Ананійович кандидат юридичних наук, доцент, заступник начальника відділу аналізу, прогнозування, попередження та розкриття податкових злочинів НДЦ Академії державної податкової служби України Усатий Григорій Олександрович З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м.Сучасна ситуація в Україні характеризується підвищенням ділової активності населення і, відповідно, збільшенням кількості угод, які регулюються цивільним правом, але певна частина таких угод укладається під впливом обману чи зловживання довірою, тобто містить склад злочину шахрайства. Згідно із статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України у 1997 році в Україні було вчинено 19 417 шахрайств, у 1998 - 17 111, у 1999 - 17 693, у 2000 - 16 050, у 2001 - 16 516 злочинів цього виду. Актуальність теми даного дослідження полягає у наявності проблем, які виникають у правоохоронній практиці при правовій оцінці шахрайства, при розвязані питань, повязаних з відмежуванням шахрайства від цивільно-правових деліктів та суміжних злочинів, зокрема, від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, крадіжки, хабарництва, фіктивного підприємництва, шахрайства з фінансовими ресурсами та інших злочинів, обєктом посягань яких є чуже майно. Основною метою дослідження є визначення місця кримінально-правової норми про шахрайство в системі норм КК України, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на чуже майно, зясування основних ознак складу даного злочину та розробка на підставі результатів, одержаних у ході дослідження, рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, його попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином. Зазначена мета дослідження визначила коло конкретних задач, розвязаних у дослідженні: - проведення історико-правового дослідження законодавства щодо боротьби із шахрайством за часів існування України, УРСР та СРСР, Російської імперії, а також під час спроб становлення незалежної Української держави 1648-1654 рр. та 1917-1921 рр.;У першому розділі “Поняття шахрайства та визначення обєкта цього злочину”, який включає два підрозділи, досліджується історія розвитку вітчизняного законодавства про боротьбу з шахрайством від найдавніших часів до сьогодення, а також питання, повязані із встановленням місця шахрайства серед інших форм розкрадання чужого майна та визначенням обєкта і предмета цього складу злочину. Проведене історико-правове дослідження дозволяє дійти висновку, що шахрайство є самостійним і одним із найдавніших асоціальних явищ; поняття, зміст та структура цього явища в різні часи внаслідок різного ставлення до нього законодавця змінювались і набували іноді зовсім протилежних форм; боротьба із шахрайством мала не тільки каральний характер, але й була спрямована на повне відшкодування заподіяної шкоди. Розглядаючи фізичні, економічні та юридичні ознаки предмета шахрайства, дисертант аргументує висновок, що право на майно не може виступати предметом цього злочину. Так, для кваліфікації не має значення як вчинено шахрайство - шляхом обману чи зловживання довірою, через те що в кримінально-правовій нормі про шахрайство вони закріплені як альтернативні способи вчинення злочину, але відсутність визначень даних понять у законі не дозволяє з абсолютною певністю визнати деякі злочини шахрайством. Дисертант пропонує види шахрайського обману згрупувати таким чином: 1) обман щодо предметів (їх існування, тотожність, ціна, кількість тощо); 2) обман щодо своїх особистих якостей або якостей інших осіб (місце роботи, службове становище, ділові та особисті звязки); 3) обман юридичних осіб; 4) обман з приводу різноманітних дій та подій; 5) обман у намірах (обманна обіцянка); 6) обман щодо наявності, відсутності або чинності певного нормативного акта.У першому підрозділі “Кваліфікуючі ознаки шахрайства” дано аналіз кваліфікуючих ознак шахрайства, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, із заподіянням значної шкоди потерпілому, вчинене у великих розмірах, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, вчинене в особливо великих розмірах та організованою групою. Слід зазначити, що шахрайство вважається вчиненим повторно не лише тоді, коли попередній злочин (передбачений у примітці до ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ