Семантика й прагматика неповних речень в українській мові - Автореферат

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукМовознавці почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей, пор. розгляд мовної картини світу, мовленнєвих актів, мовленнєвих жанрів та ін. У граматичних описах сучасної української мови робились спроби теоретичного й функціонального пояснення явища неповноти речення, але до цього часу тривають дискусії та є не розвязаними питання не тільки щодо визначення неповноти речень як мовної ознаки, виявлення диференційних параметрів такої неповноти, тобто встановлення власне-граматичного статусу цих речень і введення їх у загальну класифікацію синтаксичних одиниць мови, а й щодо кваліфікації, семантики та особливостей функціонування таких утворень. Актуальність дослідження зумовлена тим, що неповні речення досить поширені в українській мові й становлять своєрідне явище зі своїми стійкими функціонально-стилістичними параметрами. Водночас актуальним постає застосування в дослідженні диференційних параметрів повноти та неповноти речення в сучасних аспектах номінативної наукової парадигми та розгляд простого речення у формальному, семантичному та функціональному вимірах, а також з урахуванням закономірностей загальномовної теорії взаємовідношення мови й мовлення, поняттєвого й мовного мислення. Напрям дисертаційної роботи відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов “Граматичні й лексичні одиниці української мови: структура, семантика, прагматика” (0104U000278).У першому розділі “Еволюція поглядів на неповні речення та їх статус в українському синтаксисі” викладено теоретичні засади досліджуваної проблеми, визначено рівень її вивченості в сучасному мовознавстві, простежено еволюцію поглядів на неповні речення, виокремлено диференційні ознаки неповноти на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному й комунікативному рівнях. Усталена багато компонентні речення (хоча речення можуть бути й однослівними) актуалізує завдання щодо встановлення закономірностей обєднання в єдине смислове ціле слів у реченні і визначення тих особливостей, які відрізняють речення від простого набору слів. 7) у сфері мови речення є типовим, абстрагованим від мовленнєвих репрезентацій зразком, моделлю, за якого в мовленні утворюються конкретні речення (висловлення); Розглянуті два класи неповних речень диференціюються за способом відновлення пропущених у них членів: якщо в реченнях першого класу для такої процедури необхідні тільки лінгвістичні знання, які виступають показником нашої мовної компетенції, то в реченнях другого класу потрібні знання енциклопедичного характеру, що відображають наші уявлення про світ, наш життєвий досвід. У другому розділі “Семантико-функціональні типи неповних речень” простежено особливості семантико-синтаксичної структури речення, зясовано співвідношення повноти або неповноти речення з валентністю предиката, репрезентовано типологічну класифікацію неповних речень з елімінованими предикатними й субстанції синтаксемами.Аналіз неповноти семантико-синтаксичної структури речення, зумовленої валентністю предиката, опис типології структур з елімінованими синтаксемами, виявлення структур, здатних поставати репрезентантами мовленнєвих актів з різними прагматичними інтенціями, що відображають особливості реалізації відповідних прагматичних категорій і постулатів комунікації, уможливили ряд висновків та узагальнень: 1. У сучасній синтаксичній науці речення являє собою складне багатоаспектне явище, яке найбільш повно окреслено у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному, семантичному й комунікативному аспектах. Згідно з таким підходом неповні речення виступають окремим різновидом синтаксичних конструкцій, актуалізують проблему співвідношення комунікативного, формально-граматичного, семантико-синтаксичного рівнів речення, оскільки опозиція повноти неповноти речення найбільш адекватною постає на кожному з цих ярусів. У кваліфікації статусу неповних речень слід виходити з того, що речення є основною синтаксичною одиницею й виступає мовним знаком ситуації (або взаємоповязаних ситуацій), що і вказує на відношення до дійсності й до повідомлюваного, характеризується неперервністю синтаксичних звязків і семантико-синтаксичних відношень, а також є мінімальною, відносно завершеною одиницею спілкування та вираження думки. Тому порушення синтаксичних звязків призводить до формальної неповноти, хоча й не обовязково до семантичної, видозміна семантико-синтаксичних відношень зумовлює семантичну неповноту, і, нарешті, коли не реалізуються ситуативно-прагматичні завдання, і тому немає порозуміння між адресатом й адресантом, виникає комунікативна невдача, причиною якої виступає здебільшого неправильно сприйнята неповнота речення.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ