Еволюція лінгвістичних поглядів на неповне речення, семантико-синтаксична структура неповних речень та особливості її складників. Основні прагматичні типи речень в аспекті їх неповноти і кореляції або некореляції з відповідною мовленнєвою ситуацією.
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Семантика й прагматика неповних речень в українській мові Спеціальність 10.02.01 - українська мова Роботу виконано на кафедрі української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України. Загнітко Анатолій Панасович, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету Міністерства освіти і науки УкраїниМовознавці почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей, пор. розгляд мовної картини світу, мовленнєвих актів, мовленнєвих жанрів та ін. У граматичних описах сучасної української мови робились спроби теоретичного й функціонального пояснення явища неповноти речення, але до цього часу тривають дискусії та є не розвязаними питання не тільки щодо визначення неповноти речень як мовної ознаки, виявлення диференційних параметрів такої неповноти, тобто встановлення власне-граматичного статусу цих речень і введення їх у загальну класифікацію синтаксичних одиниць мови, а й щодо кваліфікації, семантики та особливостей функціонування таких утворень. Про це свідчать роботи таких лінгвістів, як О.А.Бех, Н.М.Дзюбак, П.С.Дудик, Г.Г.Інфантова, Н.В.Катанцева, Н.Д.Писаренко, Г.І.Попова, О.П.Сковородников, О.О.Чувакін, В.І.Шульгіна й багато інших, але досі залишаються нерозвязаними питання семантичних і прагматичних типів неповних речень, їх статусу в мовленнєвій комунікації з простеженням контекстуального, ситуативно інтенційного мотивування таких утворень. Різноманітність і структурна нерегламентованість неповних речень робить актуальним і питання про саму дефініцію відповідних синтаксичних утворень, а також про класифікацію і функціонування різних видів неповних речень. Водночас актуальним постає застосування в дослідженні диференційних параметрів повноти / неповноти речення в сучасних аспектах номінативно-екзистанційної наукової парадигми та розгляд простого речення у формальному, семантичному та функціональному вимірах, а також з урахуванням закономірностей загальномовної теорії взаємовідношення мови й мовлення, поняттєвого й мовного мислення.У першому розділі “Еволюція поглядів на неповні речення та їх статус в українському синтаксисі” викладено теоретичні засади досліджуваної проблеми, визначено рівень її вивченості в сучасному мовознавстві, простежено еволюцію поглядів на неповні речення, виокремлено диференційні ознаки неповноти на формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному й комунікативному рівнях. Усталена багатокомпонентність речення (хоча речення можуть бути й однослівними) актуалізує завдання щодо встановлення закономірностей обєднання в єдине смислове ціле слів у реченні і визначення тих особливостей, які відрізняють речення від простого набору слів. У цій дефініції підкреслюються визначальні параметри речення: 1) у формально-синтаксичному плані речення ґрунтується на синтаксичних звязках і виділюваних на їхній основі компонентах формального типу; 2) із семантико-синтаксичного боку речення створюється семантико-синтаксичними відношеннями й встановлюваними на їхньому ґрунті компонентами значеннєвої природи; 3) речення є знаком ситуації (або взаємоповязаних ситуацій); 4) речення виражає модально-часове значення, тобто предикативність; 5) речення є комунікативною одиницею, одиницею спілкування; 6) за допомогою речення формується і втілюється думка; 7) у сфері мови речення є типовим, абстрагованим від мовленнєвих репрезентацій зразком, моделлю, за якого в мовленні утворюються конкретні речення (висловлення); 8) у сфері мовлення речення залежить від контексту, мовленнєвої ситуації, поділяючись у плані актуального членування на “дане” (тему, вихідне у висловленні) і “нове” (рему, основне, комунікативний центр у висловленні). Розглянуті два класи неповних речень диференціюються за способом відновлення пропущених у них членів: якщо в реченнях першого класу для такої процедури необхідні тільки лінгвістичні знання, які виступають показником нашої мовної компетенції, то в реченнях другого класу потрібні знання енциклопедичного характеру, що відображають наші уявлення про світ, наш життєвий досвід. Згідно з цим слід розрізняти такі семантико-функціональні типи неповних речень: 1) реченнєві конструкції з елімінованим предикатом; 2) реченнєві конструкції з елімінованими субстанційними синтаксемами: а) конструкції з елімінованим субєктом; б) конструкції з елімінованим локативом; в) конструкції з елімінованим обєктом; г) конструкції з елімінованим інструменталем; ґ) конструкції з елімінованим адресативом.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
