Семантика оптатива та засоби його вираження в сучасній українській мові - Автореферат

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Жовтобрюх Валентина Федорівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Захист відбудеться “07 ”листопада 2007 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.У звязку з визнанням антропоцентризму універсальним мовним явищем, повязаним із субєктивністю мови, проблема спеціального дослідження субєктивно-модальних значень набуває особливої значущості. Оптатив як субєктивно-модальне значення ще не ставав предметом спеціального дослідження, в якому б комплексно висвітлювались питання визначення його сутності, виявлення специфічних засобів вираження. Потреба такого аналізу викликана й тим, що в мовознавстві не існує усталеного погляду на граматичну природу синтаксичних конструкцій із субєктивно-модальним значенням оптатива. Предмет дослідження становить оптатив як субєктивно-модальне значення, а також семантична та формальна організація синтаксичних конструкцій із цим значенням. Для досягнення цієї мети визначено такі завдання: 1) розкрити сутність оптатива як субєктивно-модального значення;Перший розділ “Теоретичні засади вивчення речень із модальним значенням оптатива” присвячено історії вивчення оптатива від визначення його як морфологічного способу до розгляду синтаксичних конструкцій із значенням оптатива в системі модальних типів простого речення. Питання визначення статусу речень, що виражають оптативну модальність, інакше оптативних речень, знайшло відображення в розробці класифікації речень за модальною кваліфікацією, в основі якої лежить диференціація синтаксичних конструкцій за типами модальних значень. У роботі встановлено, що речення із значенням оптатива відрізняються від інших речень бажальної модальності такими особливостями: оптативні речення виявляють бажальність усього речення, набувають граматичного оформлення у вигляді одного з ірреальних способів, визначають обовязкове ототожнення субєкта бажання з мовцем, виявляють характер афективності. З огляду на це в роботі визначено, що оптативні речення - це комунікативний тип синтаксичних конструкцій, призначений для вираження модального значення оптатива, структурований відповідно до форми синтаксичного бажального способу, в основі утворення якого, у свою чергу, лежить бажальний спосіб дієслова. Кожний із цих типів передбачає диференціацію на одиниці нижчого (другого) рівня - семантичні види: 1) власне бажальність, 2) бажальність із зумовленою винятковістю, 3) бажальність позитивно оціненого - з-поміж значень I типу, і 1) бажальність-жалкування, 2) бажальність-докір як стимул - серед значень II типу.Проведений у роботі аналіз семантики оптатива та засобів його вираження дозволив зробити такі узагальнення: 1. В основі формального вираження оптатива лежить морфолого-синтаксичний спосіб, а саме бажальний спосіб, що відбиває первинну сутність оптатива як специфічної дієслівної форми, спеціально призначеної для вираження бажального значення. Речення із значенням оптатива вирізняються з-поміж інших речень бажальної модальності такими особливостями: оптативні речення виявляють бажальність усього речення; набувають граматичне оформлення у вигляді одного з ірреальних способів; визначають обовязкове ототожнення субєкта бажання з мовцем; виявляють характер афективності. Усі інші різновиди позначені конкретизацією змісту бажаної ситуації, що відбувається таким чином: за рахунок незначних уточнень засобом часток (бажання прискореного здійснення, бажання-побоювання), через комбінування бажального значення з іншим модальним значенням (бажання-ствердження необхідного, бажання-негативна оцінка), за допомогою одразу і часток, і контекстуального оточення (бажання винятково єдиного як протиставлення, бажання винятково єдиного як умова), завдяки ситуативній зумовленості (бажання необхідного як спонукання, бажальність-докір як стимул). Форма синтаксичного бажального способу утворюється одним із таких засобів: - видозміною головного члена речення - дієвідмінюваного дієслова відповідно до морфологічного бажального способу, форма якого збігається з умовним способом („дієслово минулого часу би”) - в реченнях дієслівного типу, - введенням службового дієслова бути у формі морфологічного бажального способу - у випадку з реченнями іменного типу, - додаванням частки би до інфінітива - для інфінітивних речень, - додаванням частки би до обєктного іменника у формі родового чи знахідного відмінка, а також до будь-якої локативної синтаксеми - в еліптичних реченнях.Умрихіна Л.В. Семантика власне бажання та засоби її вираження в сучасній українській мові// Мова і культура.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА