Семантичний та текстотворчий потенціал лінгвокультурем в українському поетичному мовленні - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукОфіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Слухай Наталія Віталіївна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра російської мови, професор; Захист відбудеться “18“ квітня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (м. Дослідження здійснено за двома напрямками: а) на матеріалі поетичних текстів українських авторів ХХ століття виявлено семантико-стилістичні особливості лінгвокультурем, що складають смислову основу національно-словесного художнього образу (НСХО); б) розглянуто смислову структуру тексту через проекцію НСХО на контекст. НСХО визначено як комплексну текстову одиницю пресупозитивного характеру, що разом із іншими компонентами змістової структури тексту забезпечує його інформативність і цілісність, формуючи його національно-культурний потенціал. Эти выводы получены в процессе исследования фактического материала, которое осуществлялось в двух направлениях: а) семантико-стилистический анализ лингвокультурем как смысловой основы НСХО; б) рассмотрение смысловой структуры текста, связанной с проекцией НСХО на контекст.Це стосується виявлення специфіки творення і сприйняття словесно-художніх образів (СХО) в контексті міжкультурної взаємодії, зясування ролі мовних знаків культури - лінгвокультурем у формуванні національно-словесних художніх образів (НСХО). Актуальність дослідження зумовлюється провідною тенденцією сучасної лінгвістики до вивчення “мови в людині” і “людини в мові”, що знаходить специфічне вираження в українському поетичному мовленні, тексті як процесуальній і результативній сутності, а також необхідністю осмислення з цього погляду категорії СХО в його національно-культурній самобутності, що стосується українського поетичного мовлення. Теоретико-лінгвістичним підгрунтям висвітлення фактичного матеріалу є сучасна антрополінгвістична парадигма, у межах якої мова і дійсність, мова і мислення, мова і культура, мова і мовлення виступають у нерозривному звязку і взаємодії, опосередкованих свідомістю мовної особистості. Визначити поняття національно-словесного художнього образу в межах інформативно-змістової структури поетичного тексту та окреслити його роль у формуванні національно-культурного потенціалу художнього тексту. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше щодо українського поетичного мовленняя ХХ ст. досліджено СХО з компонентом-лінгвокультуремою як лінгвокультурологічний обєкт у системі національно-культурних асоціацій і в контексті міжкультурної взаємодії; введено поняття національно-словесного художнього образу як комплексної текстової одиниці пресупозитивного характеру, розглянуто її в рамках зовнішнього і внутрішнього контексту поетичного твору і визначено його роль у формуванні змістової структури поетичного тексту; по-новому осмислено українські лінгвокультуреми - традиційні слова-символи і ПТ-номінації, обгрунтовано здатність цих одиниць виступати ядром творення двох різновидів НСХО - національно-специфічного СХО та національно-забарвленого СХО.У першому розділі “Лінгвокультуреми в інформативно-змістовій структурі поетичного тексту” обгрунтовано вихідні загальнотеоретичні положення, на яких базується аналіз фактичного матеріалу: зясовано особливості українського тексту як одиниці художньої комунікації і поетичного мовлення, визначено інформативно-змістову структурацію поетичного тексту, досліджено лінгвістичні аспекти творення СХО та його різновиду - національно-словесного художнього образу, а також висвітлено деякі принципові аспекти сприйняття художнього тексту та його образної структури читачем. У другому розділі “Національно-словесний художній образ у системі національно-культурних асоціацій” здійснюється аналіз образо-та текстотворчої функцій питомих лінгвокультурем на прикладі етноміфологем - неархетипових символів верба, калина, тополя та архетипового символу небо. Вегетоміфологеми верба, калина, тополя обрано для аналізу з огляду на те, що флористична лексика загалом виступає одним із основних елементів традиційної картини світу, котрі моделюють його просторовий і часовий образ, а вказані лексеми конкретизують архетипову семантику символів земля, дерево на українському грунті, виступаючи як універсалії українського поетичного мислення. У звязку з цим визначаються суттєві для досліджуваної проблеми особливості слів-символів, що виявляють себе при їх функціонуванні в українському поетичному тексті ХХ ст. як стрижнів НСХО, зокрема такі:-кваліфікація символу як одного з найбільш стійких елементів культурного континууму (Ю.

Основний зміст дисертації.