Розгляд феномена трагічного у річищі жанрової поетики опери. Історичні основи та структурно-композиційні особливості семантичної моделі трагедії. Відтворення трагічної антиномії у художній формі. Сюжетно-тематичний та образний зміст античної трагедії.
ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМЕНІ А. В. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваРобота виконана на кафедрі історії музики та музичної етнографії Одеської державної музичної академії ім. Нежданової, зав. кафедрою історії музики та музичної етнографії Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Овчиннікова Альбіна Петрівна, Одеський національний університет ім.І.Мечникова, кафедра культурології кандидат мистецтвознавства, доцент Завгородня Галина Федорівна, Одеська державна музична академії ім. Захист відбудеться «16» жовтня 2008 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській державній музичній академії ім. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної музичної академії ім.По-друге, аналіз художнього змісту опери як цілісного синтетичного жанру виявляє її міцний звязок з античною трагедією і трагічним як формою художньо-естетичного відношення. Цей звязок потребує спеціального вивчення, тому що шляхи формування та розвитку трагічної семантики в опері є складними й неоднозначними. Мета роботи - виявити особливості семантичної моделі трагедії і визначити шляхи її впливу на європейську оперу як на автономну жанрову форму. розкрити композиційні й стильові особливості семантичної моделі трагедії в опері І. виявити вербальні фактори трагедійної семантичної моделі опери (на прикладі стильових і композиційних особливостей семантики опери Дж.Відносини жанру - стилю як двох основних смислоутворюючих, отже, і формотворних сторін музики, можна визначити як широкі запитально-відповідальні, цілком відповідні простору діалогу як розуміння (розуміння як діалогу), результатом якого стає той або інший хід музичної інтерпретації; він, властиво, і забезпечує весь обсяг виразного контексту музики. Даний діалог жанру - стилю в музиці приймає самодостатній цілісно-естетичний характер, що й становить головну рису своєрідності музики як поетики, тобто з погляду властивих їй способів смислоутворення. Жанр існує між зовнішніми передумовами музики - умовами виконання та сприйняття - і музикою як мовою, музично-інтонаційною єдністю композиції, тобто рухається від позамузичного досвіду (від «вчинку життям») убік специфічно-музичного (в «другу реальність» мистецтва, до «вчинку творчістю»). Логіка семантичної інтерпретації в музиці виявляє себе як прирівнювання й розрізнення функцій жанрової та стильової сторін звучання; однак її результат парадоксальним образом повязаний з композиційною ізоляцією задуму, індивідуалізацією, учудненням музичної ідеї - тобто, із принциповою відмовою від подальшої логіки порівняння, з обривом контекстуальних звязків образу - заради його дійсної самодостатності - що стає важливим приводом для нового розуміння даної ідеї, стимулює розширення її значеннєвого контексту. Трагедійна опера є центральним жанровим різновидом опери; на її основі може бути запропонована історична та семантична типологія європейської опери; вона так чи інакше завжди направляє еволюцію жанрової форми опери.Вони стають своєрідними темами, образними домінантами; імовірно у звязку із цим, визначаючи основні семантичні сфери музики, музикознавці часто користуються категоріями, що вказують на жанрово-родовий і видовий поділ мистецтва: епічне, ліричне, драматичне, трагедійне, комедійне та інше. Причому загальний жанровий розподіл мистецтва, що виникає послідовно-історично, перетворюється у синхронну семантичну структуру в окремих його видах, у тому числі, і в музиці. Подвійність жанру-стилю, що реалізується в подвійності музичної форми, стає вираженням історично обумовленої подвійності буття музики як процесу живого інтонування - осмислення й переосмислення звучання, також способів структурно-граматичної, автономно-текстуальної фіксації цього звучання. Цю подвійність можна визначити як взаємодію естетичної форми музики, художнього тексту в повному обсязі цього поняття, і композиційно-структурної форми, зокрема, нотного тексту, як народження реального музичного впливу з передумов образної інтерпретації: як перехід виконавсько-темпоральної організації музичного звучання в нормативну логіку просторово-фактурних координат музики. Герцмана, деяких інших авторів, дозволяє встановлювати спадкоємні звязки між давньогрецькою трагедією, музичною драмою й оперою, виявляти їхні загальні риси, а саме: синтез музики й поезії (з поступовим посиленням ролі музики), синкретичний характер і тяжіння до міфологічних сюжетів.
План
2. Основний зміст дослідження
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
