Семіотичні виміри естетичної реальності - Автореферат

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля на кафедрі філософії культури та культурології. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Воєводін Олексій Петрович, завідувач кафедри філософії культури і культурології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Рябініна Олена Володимірівна, завідувач кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін Університету цивільного захисту України. кандидат філософських наук, доцент Вячеславова Олена Анатоліївна, завідувач кафедри філософії та соціальних наук Луганського державного медичного університету Захист відбудеться 24 вересня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.05 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м.Одним з вкрай важливих, але ще мало досліджених в українській філософсько-естетичній думці напрямів є семіотична парадигма в естетиці. Семіотична традиція з початку свого виникнення супроводжувалася застосуванням семантичних методів дослідження та моделей знакового аналізу в естетиці й мистецтвознавстві. Семіотичний підхід в естетиці не піддавався ґрунтовному критичному аналізу, що сприяло створенню метафізичних схем знакового впливу на соціум й некритичному використанню надбань семіотичної думки. Заперечення соціально-культурної сутності знаків, у тому числі і тих, що використовуються в естетичній та художній практиці, створює кризисні ситуації відношення суспільства та мистецтва, суспільства та художників, суспільства та естетичної сфери взагалі. Знак у даній традиції естетики розуміється як знаконосій - заступник речі, події, процесу, мислення та цілком зависить від образної структури художнього твору, але при цьому поняття «знак» та «образ» розуміються як контрарні.Згідно з Пірсом, знак має три типи функціональних відношень: 1) знак по відношенню до себе (знак як такий, репрезентамен); 2) знак по відношенню до обєкта (знак у відношенні до реальності); 3) знак по відношенню до інтерпретанта (знак як знак знаку, «підстава нескінченного семіозису»). В рамках аналізу теорій естетичного знаку виявлені певні протиріччя та проблеми (різнорідна взаємодія знаку з цінністю та естетичною цінністю; неможливість звести естетичне лише до одного типу знаків; протиріччя між цінністю конкретної індивідуальної полісемантичністі та цінністю загальної абстрактної відкритості; зведення цінності естетичного знаку до цінності творів мистецтва; необгрунтоване протиставлення художнього образу та естетичного знаку; гносеологічна установка у виявлені відношенні знаку та образу, яка не виявляє їх цінністної єдності; метафізичні визначення семантичного боку естетичного знаку, які ірраціоналізують його сутність). Тут можна виділити наступні підходи до визначеної проблеми: а) виявлення особливих знаків мистецтва і розгляд особливостей функціонування знакових структур у мистецтві, та б) аналіз твору мистецтва як знаку і як тексту. Семіотична проблематика мистецтва як алегоричного та метафоричного більш не займає видного місця в естетиці, її місце займає проблема співвідношення знаку (символу) з алегоріями та метафорами в художньому процесі, але проблема алегорії, метафори тощо не втрачає семіотичної привабливості (Вяч. Питання про естетичні знаки, яке постає як питання про знаки мистецтва, стає проблемою знаків в мистецтві, тобто про те, як знаки, які володіють в першу чергу соціально-культурною валентністю, знаходять статус художніх (або естетичних) знаків (Л.М.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ