Семіологія міжлітературних і міжмистецьких відношень: прототекст "Oliver’s Story" (E. Segal) – український переклад - кіносценарій - Автореферат

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукІХ конгрес Міжнародної Асоціації Літературної Компаративістики (AILC) (Інсбрук, 1979) не виправдав з цього приводу сподівань: хоча саме тут створювалася виняткова можливість визнати інтегрувальну роль семіотичної методології, здатної обєднати багато родів мистецтва на базі теорії знаку. Уможливлює появу наукових розвідок з вивчення не лише міжлітературних перемовин, але й міжсеміотичних діалогів широке трактування семіотикою поняття «тексту», де останній ототожнюється вже не лише з низкою графічних знаків, але й з окремими продуктами культури або з нею загалом. Перекладач, «чужий» реципієнт і потенційний компаративіст повинен максимально активізувати свою літературну й культурну компетенції, щоб у перекладі зберегти те, що би робило оригінал успішною книгою. Дефініція «інтерсеміотичного перекладу» оптимально вписується в цілісну концептуальну систему цього дослідження, спрямованого на компаративістично-семіотичний вимір міжлітературного та міжсеміотичного перекладів відомого американського бестселера “Olivers Story”. Культурна комунікація при перекладі вивчається в двох аспектах: як інтеркультурна (міжлітературна), здійснювана на межі двох семіотичних просторів, що контактують, та інтракультурна (міжмистецька), яка відбувається в межах семіосфери однієї і тієї ж культури.Перший розділ - «Поняття міжлітературного та міжмистецького семіозису» реферує загальні теоретичні засади семіотики культури, зясовує природу міжлітературного та міжмистецького перекладу, визначає місце, значення та аргументує доцільність використання семіотичного методу в порівняльному літературознавстві. Встановлено, що незважаючи на певну ідейну відмінність цих наукових підходів, примирити їх може «спільний компонент обох слів - “semeion” (знак)», що дозволяє користуватись теоретичними доробками обидвох теорій в процесі осмислення міжлітературних та міжмистецьких взаємин. Еко) на семіотику як науку про відношення, що «включає в себе три підпорядковані їй дисципліни - синтактику, семантику і прагматику», де семантика вивчає відношення знаків до своїх десигнатів, синтактика розглядає відношення одних знаків до інших, а прагматика досліджує відношення знаків до їх реципієнтів. Текст почали розглядати як дискретно (текст як низка знаків), так і континуально (текст як знак, культура як текст) і частіше ототожнювати зі складним механізмом, породженим культурою на основі численних кодів. Останній механізм комунікативної трансформації діє в межах спільного з оригіналом семіотичного простору культури і завдяки методології семіотики (засадничою ідеєю якої є переклад на рівні не лише природної мови, а на рівні «вторинних моделюючих систем») може йменуватись «перекладом».Відтак встановлено спільну для семіотики літератури та кіно методологічну матрицю вивчення творів, що полягає у трирівневому розборі знакових систем: вивченні текстових конотацій, визначенні основних способів внутрішньотекстової організації та встановленні особливостей «співпраці» твору з його автором та реципієнтом. Тож вихідним положенням дисертації стає розмежування інтеркультурного (міжлітературного) та інтракультурного (міжмистецького) перекладів як основних засобів існування культури, які призводять до генерування нової інформації, до збагачення своєї семіотичної індивідуальності. Міжлітературний переклад розглядається як відображення художньої дійсності оригіналу новою мовою, перекодування відбувається в межах однієї тієї ж знакової системи (вербальної), але з трансформацією реляцій денотат-конотат при переході коду однієї національної літератури в іншу. Інтракультурний переклад (літературний текст, кіносценарій і фільм належать до спільної американської культури) розглядається як інтерсеміотичне перекодування (із семіотичної системи літератури на семіотичну систему кінематографу), в результаті чого відбувається зміна матерії вихідного повідомлення. Євсою означники загалом відіслали до цілковито інших сигніфікантів, в результаті чого український читач взяв до рук нееквівалентний та неадекватний оригіналові твір з архаїчною неживою мовою і знівельованими жанровими матрицями оригіналу.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ