Самозванство як соціально-політичне явище на українських теренах у ХVІІ-ХVІІІ ст. Діяльніcть "лжемонархів", які серед запорозького козацтва та в Гетьманщині шукали військову й політичну підтримку. Прояви присвоєння імен "царевича Олексія", "Петра ІІІ".
Самозванство в Україні XVII-XVIII ст.Ключевський назвав самозванство «хронічною хворобою держави», зазначивши, що хоча воно не було суто російським явищем, проте у жодній іншій країні не відіграло такої значної ролі, як у Росії . Якщо сакралізація влади була глибинною сутністю самозванства, то його причини охоплювали декілька аспектів, кожен з яких у візії різних істориків був визначальним для виникнення й побутування цього явища. Звязки Лжедмитрія І, інших Лжедмитріїв, молдавські події дають навіть підстави припускати, що самозванство у Східній Європі не лише підтримувалося козаками (запорозькими, донськими), але значною мірою було їхнім винаходом . Польський уряд підтримував чутки, що новий самозванець, фіктивний «син» «Лжедмитрія» - «царевич» Іван Дмитрович - перебуває на Запоріжжі, збираючи там військо для походу на Москву й відвоювання «батьківського» престолу. Анкудінова викликала помітний резонанс у політиці козацької держави, Московського царства та у відносинах між ними, то постать ще одного самозванця, що зявився в Україні кількома десятиліттями раніше, цікава передусім своєю екзотичністю, а також можливістю її введення в контекст козацького фактора самозванства як явища.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
