Дослідження самосвідомості у якості засадничого принципу філософських систем Декарта, Ляйбніца, Канта. З’ясування співвідношення класичної та некласичної моделей самосвідомості та рефлексії. Доведення залежності самосвідомості від мовного оформлення.
Аннотация к работе
СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури на кафедрі філософії. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Свідло Микола Степанович, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, старший науковий співробітник, Єрмоленко Анатолій Миколайович, Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”, професор кафедри, доктор філософських наук, професор, Кізіма Володимир Вікторович, Центр гуманітарної освіти НАН України, завідувач кафедри. Захист дисертації відбудеться “20 ”квітня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 161. 02. в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Проблема генези самосвідомості залишається мало дослідженою. Однак, це не відповідає практичним запитам, що ставляться до теоретичного усвідомлення проблеми, адже самосвідомість має безпосереднє методологічне значення для гуманітарного знання в цілому. Крім того, саме самосвідомість може стати тією обєднуючою ланкою у сучасному плюралізмі філософських теорій світо-і самовідношення, оскільки в ній ми можемо спостерігати деяку постійну спрямованість. Фіхте, а також ранніх романтиків, пішли далі даного розуміння, поставивши самосвідомість у центр філософських досліджень. Специфіка предмета дослідження, яка полягає у принциповій відкритості ситуації, в якій може зявитись самосвідомість, вимагає не лише констатувань, а й теоретично обгрунтованих висновків стосовно розуміння самосвідомості.У першому розділі - “РЕФЛЕКСИВНА МОДЕЛЬ СВІДОМОСТІ У ТРАДИЦІЇ ВІД ДЕКАРТА ДО КАНТА”-зосереджується увага на місці, яке займала самосвідомість в філософських системах нового часу. У першому параграфі “Принцип “Я” як вихідний пункт і принцип мислення у філософії Р.Декарта”, показано місце і роль самосвідомості в його філософській системі. Зазначається, що Декарт вважав самосвідомість дедуктивним принципом усіх можливих істинних речень. В самосвідомості він знайшов для філософії “архімедову точку”, достатню для того, щоб сперти на ній переконання про існування Я, а опосередковано - існування Бога та існування тіл. Бо це припущене іррефлексивне, Я могло б бути тотожним з рефлексуючим лише в тому випадку, якщо б воно рефлексувало, але саме це за визначенням, не так: нерефлексуюче “Я” не може бути мислиме ні за яких обставин - хай це буде лише як субєкт чи будь, то лише як обєкт структури самосвідомості, - бо тоді неможливо було б гарантувати єдність самосвідомості.У першому параграфі - “Контекстна залежність і контекстна незалежність субєкта” робиться спроба відповісти на запитання: чи самосвідомість можна розглядати як дещо ізольоване, що може бути розглянуте із самого себе, чи це лише частина деякого більш загального утворення і тоді ця ситуація вимагає врахування контексту, в якому тільки і можливо розглядати дану проблему. Оскільки тут перед нами постає ситуація, коли єдиний акт свідомості виразу “Я розумію” розпадається на “Я вже зрозумів, коли Я розумію”. Другий параграф розділу - “Легітимація і самосвідомість” розкриває взаємообумовленість легітимації і самосвідомості у актах риторики. Проблема звязку легітимації і самосвідомості виникає у культурі людства з найдавніших часів. Якщо спробувати прослідкувати час виникнення поняття самосвідомості в історії філософії, то найбільш авторитетною залишається думка, що самосвідомість вперше була відкрита в часи античної софістики.Як проблема філософських досліджень самосвідомість постає, починаючи з часів античної софістики. Її значення у філософських системах неухильно зростало, однак центральне місце у філософії самосвідомість посідає у період нового часу і, у першу чергу, це повязане із системою філософії Рене Декарта. Він вважав самосвідомість дедуктивним принципом усіх можливих істинних речень. Започаткувавши введення у філософію самосвідомості, як одного з основних її понять, Декарт не вирішив до кінця тих суперечностей, які виникли при спробі пояснити саму структуру цього поняття. Спроба деякого принципово нового погляду на модель розгляду самосвідомості була зроблена у філософській системі Й.Г.Фіхте.Покотило К. М. Самосвідомість, риторика та виправдання: соціологічний аспект розгляду. // Соціологічні науки і соціологічна освіта в Україні: шляхи становлення і тенденції розвитку. Зб. наук. праць. Філософський альманах: Зб. наук. праць /Відп. ред.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ