Дослідження самосвідомості у якості засадничого принципу філософських систем Декарта, Ляйбніца, Канта. З’ясування співвідношення класичної та некласичної моделей самосвідомості та рефлексії. Доведення залежності самосвідомості від мовного оформлення.
СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана в Київському національному університеті будівництва і архітектури на кафедрі філософії. Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Свідло Микола Степанович, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, старший науковий співробітник, Єрмоленко Анатолій Миколайович, Національний Університет “Києво-Могилянська Академія”, професор кафедри, доктор філософських наук, професор, Кізіма Володимир Вікторович, Центр гуманітарної освіти НАН України, завідувач кафедри. Захист дисертації відбудеться “20 ”квітня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 161. 02. в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Проблема генези самосвідомості залишається мало дослідженою. Однак, це не відповідає практичним запитам, що ставляться до теоретичного усвідомлення проблеми, адже самосвідомість має безпосереднє методологічне значення для гуманітарного знання в цілому. Крім того, саме самосвідомість може стати тією обєднуючою ланкою у сучасному плюралізмі філософських теорій світо-і самовідношення, оскільки в ній ми можемо спостерігати деяку постійну спрямованість. Фіхте, а також ранніх романтиків, пішли далі даного розуміння, поставивши самосвідомість у центр філософських досліджень. Специфіка предмета дослідження, яка полягає у принциповій відкритості ситуації, в якій може зявитись самосвідомість, вимагає не лише констатувань, а й теоретично обгрунтованих висновків стосовно розуміння самосвідомості.У першому розділі - “РЕФЛЕКСИВНА МОДЕЛЬ СВІДОМОСТІ У ТРАДИЦІЇ ВІД ДЕКАРТА ДО КАНТА”-зосереджується увага на місці, яке займала самосвідомість в філософських системах нового часу. У першому параграфі “Принцип “Я” як вихідний пункт і принцип мислення у філософії Р.Декарта”, показано місце і роль самосвідомості в його філософській системі. Зазначається, що Декарт вважав самосвідомість дедуктивним принципом усіх можливих істинних речень. В самосвідомості він знайшов для філософії “архімедову точку”, достатню для того, щоб сперти на ній переконання про існування Я, а опосередковано - існування Бога та існування тіл. Бо це припущене іррефлексивне, Я могло б бути тотожним з рефлексуючим лише в тому випадку, якщо б воно рефлексувало, але саме це за визначенням, не так: нерефлексуюче “Я” не може бути мислиме ні за яких обставин - хай це буде лише як субєкт чи будь, то лише як обєкт структури самосвідомості, - бо тоді неможливо було б гарантувати єдність самосвідомості.У першому параграфі - “Контекстна залежність і контекстна незалежність субєкта” робиться спроба відповісти на запитання: чи самосвідомість можна розглядати як дещо ізольоване, що може бути розглянуте із самого себе, чи це лише частина деякого більш загального утворення і тоді ця ситуація вимагає врахування контексту, в якому тільки і можливо розглядати дану проблему. Оскільки тут перед нами постає ситуація, коли єдиний акт свідомості виразу “Я розумію” розпадається на “Я вже зрозумів, коли Я розумію”. Другий параграф розділу - “Легітимація і самосвідомість” розкриває взаємообумовленість легітимації і самосвідомості у актах риторики. Проблема звязку легітимації і самосвідомості виникає у культурі людства з найдавніших часів. Якщо спробувати прослідкувати час виникнення поняття самосвідомості в історії філософії, то найбільш авторитетною залишається думка, що самосвідомість вперше була відкрита в часи античної софістики.Як проблема філософських досліджень самосвідомість постає, починаючи з часів античної софістики. Її значення у філософських системах неухильно зростало, однак центральне місце у філософії самосвідомість посідає у період нового часу і, у першу чергу, це повязане із системою філософії Рене Декарта. Він вважав самосвідомість дедуктивним принципом усіх можливих істинних речень. Започаткувавши введення у філософію самосвідомості, як одного з основних її понять, Декарт не вирішив до кінця тих суперечностей, які виникли при спробі пояснити саму структуру цього поняття. Спроба деякого принципово нового погляду на модель розгляду самосвідомості була зроблена у філософській системі Й.Г.Фіхте.Покотило К. М. Самосвідомість, риторика та виправдання: соціологічний аспект розгляду. // Соціологічні науки і соціологічна освіта в Україні: шляхи становлення і тенденції розвитку. Зб. наук. праць. Філософський альманах: Зб. наук. праць /Відп. ред.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
