Саморедагування Олесем Гончаром публіцистичного твору: модифікація, прагматика, інтерпретація - Автореферат

Саморедагування Олесем Гончаром публіцистичного твору: модифікація, прагматика, інтерпретаціяВиокремившись із журналістикознавства в самостійну наукову галузь, теорія видавничої справи та редагування спрямувала зусилля науковців у річище акумуляції національних джерел вивчення питань історії видавничої справи й редагування, поглиблення спеціалізації наукового предмета й переведення векторів теоретико-методологічних засад на врахування кращих набутків минулого. Сьогодні приділяється багато уваги вивченню креативних пошуків редакційних колективів та різним аспектам стосунків редакцій видавництв з авторами, проте поза увагою теоретиків видавничої справи й редагування залишаються питання доредакційної підготовки тексту до друку в процесах авторського редагування. Воно генетично й історично передує літературному редагуванню, зосереджене у творчості видатних українських письменників, які поєднували літературну працю з редакторською та видавничою діяльністю. Без узагальнення досвіду видатних вітчизняних авторів, а серед них і письменників-публіцистів, творчість яких пробуджувала національну самосвідомість і вела народ шляхом поступального й прогресивного розвитку, неможлива повноцінна історія видавничої справи і редагування в Україні. Апробація наукової роботи пройшла на Міжнародних наукових конференціях: «Методологічне забезпечення підготовки журналістських кадрів у процесі роздержавлення масмедіа та створення системи суспільних громадських ЗМІ» (Київ, 2007); «Журналістика - 2007» (Мінськ, 2007); «Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи» (Бердянськ, 2008); «Соціальні комунікації сучасного світу» (Запоріжжя, 2009); Всеукраїнських: «Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів» (Луганськ, 2006); «Слобожанщина: Літературний вимір» (Луганськ, 2007, 2008, 2009); «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаси, 2007); «Документалістика початку ХХІ століття: проблеми теорії та історії» (Луганськ, 2007); «Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору» (Тернопіль, 2007); «Регіональні ЗМІ України: історія, стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2008); «Творчість О.У першому розділі «Авторське редагування публіцистичного твору як наукова проблема» розглянуто рівень її вивченості, що лягло в основу дослідження та визначило його новизну й методологію, наголошено на епізодичному інтересі науковців до неї та відсутність окремих монографій. У підрозділі 1.2 «Термінологічна база» зясовано, що авторське редагування поряд з розумінням його як творчого процесу повинно осмислюватись як наукова й навчальна прикладна дисципліна, однак досі наукова література демонструє те, що в теорії видавничої справи та редагування простежується постійний інтерес лише до технології підготовки викінченого тексту. Узагальнюючи досвід українських і зарубіжних науковців, подаємо багатоаспектне визначення термінів «авторське редагування (саморедагування)», «авторське редагування як наукова навчальна дисципліна», «дискурс авторського редагування», «прагматика авторського редагування», «інтерпретація авторського редагування», «авторське редагування як знак» та розмежовуємо поняття «текстологія» й «авторське редагування», уводимо до наукового обігу термін «палімпсестний текст». Авторське редагування (саморедагування) - це наукова дисципліна теорії видавничої справи та редагування, що з урахуванням стадій психології текстотворення (зародження, осмислення, реалізації задуму) досліджує креативні дії автора, спрямовані на оптимізацію повідомлення на шляху процедури підготовки його до друку, а саме: здійснення заключної перевірки тексту з позицій сприймання, що має контрольний характер, розкриття еволюції змісту й форми твору (творчу його історію), аналіз соціологічних й культурологічних позатекстових чинників, що її зумовлюють, кваліфікує унесені до тексту зміни як самовираження й волю автора. Метод добору й систематизації матеріалу реалізувався за допомогою прийомів збору, реєстрації та карткування авторських виправлень; описовий - сприяв вивченню проблеми авторського редагування крізь призму аналізу первинних і вторинних публіцистичних текстів; компаративний - допомагав у зіставленні та порівнянні авторських виправлень; герменевтичний - дозволив здійснити інтерпретацію авторських модифікацій; метод контент-аналізу з використанням прийомів статистичного й експериментального дослідження дав можливість виявити цілісність тематики змісту і кількісних параметрів інформації.Історіографія творчості, епістолярій, щоденникові записи, як джерела вивчення проблем авторського редагування містять цінну інформацію, що дає можливість усвідомити стереотипи підходів автора до тексту й технологій роботи над словом, мотивувати динаміку правки, фіксувати еволюцію його свідомості й літературно-естетичних позицій, багатоаспектно інтерпретувати творчі пошуки.

Основний зміст дисертації