Особливості процесу філософського осмислення самоосвіти особистості, його природа, сутність і соціальні функції. Основні технології, стратегії і моделі самоосвіти особистості та аналіз їх трансформації в контексті соціокультурної різноманітності.
Аннотация к работе
Харківська державна академія культури Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукСамоосвіта особистості як соціокультурне явище. Дисертація присвячена комплексному дослідженню явища самоосвіти особистості, що впливає на становлення і розвиток загальної культури особистості та суспільства в цілому. У роботі окреслено ступінь наукової розробки та методологічні засади дослідження самоосвіти особистості. Філософсько-культурологічний аналіз самоосвіти особистості дозволив зясувати процес виникнення самоосвіти як соціокультурного явища та його історичний розвиток.Мінливість технологій, видів і засобів виробництва, професійної діяльності, службових функцій, зріст потоків інформації і необхідність з ними працювати, інтенсивний розвиток духовної сфери життя, розширення творчого змісту праці, швидке старіння «освітнього капіталу» висувають принципово нові вимоги до кваліфікації працівника, його моральної зрілості, загальнокультурного і інтелектуального рівнів. Розвиток освіти та самоосвіти призводить до автономізації останньої як самостійного соціокультурного феномена. Актуалізація особистісного моменту в освіті, перенесення акценту на самоосвітню діяльність вбачається в тому, що особистість самостійно формує, «створює» себе, використовуючи самоосвіту як інструмент самореалізації, самоактуалізації, самовдосконалення. Зміна соціального статусу самоосвіти особистості припускає необхідність обґрунтування її ролі і місця в житті окремого індивіда і всього суспільства, в реальних і майбутніх соціокультурних трансформаціях, що відповідно потребує теоретичного дослідження і методологічних розробок цього специфічного соціокультурного явища. Основна мета дисертаційного дослідження: розкрити самоосвіту особистості як системне явище, що впливає на становлення і розвиток загальної культури особистості та суспільства.У першому підрозділі «Самоосвіта як обєкт науково-методичного аналізу» показано процес накопичення уявлень про самоосвіту як явище. Передова педагогічна думка у XVI - ХІХ століттях приділяла певну увагу самоосвіті, але побіжно, не відокремлюючи її як самостійну форму придбання знань. Серіков розглядають самоосвіту як засіб ідейного, професійного і загальнокультурного розвитку особистості і реалізації її творчої ініціативи. Підсумовуючи дисертант приходить до висновку, що на сучасному етапі сформувались декілька підходів до дослідження самоосвіти особистості: а) педагогічний, де самоосвіта розглядається як цілеспрямована самостійна діяльність людини з вибору тематики, часу і засобів роботи з метою придбання знань і обґрунтовуються оптимальні методики організації самоосвіти; Для більш глибокого вивчення окремих аспектів самоосвіти особистості дисертант звертається також до таких підходів: культурологічного підходу, що дозволив простежити процес самоосвіти особистості в різноманітних конкретно-історичних типах культур, зробити реконструкцію ціннісного ядра відповідного типу культури, типу духовності їй властивому і типу установки особистості стосовно себе і навколишнього світу, що виявляється у певних стратегіях і моделях самоосвіти особистості; епістемологічного - що дозволив розглянути самоосвіту особистості як процес індивідуального пізнання світу, а також як засіб самореалізації субєкта в пізнавальній діяльності; аксіологічного - що дав можливість подати систему цінностей, прийнятих у конкретно-історичному типі культури, ціннісні установки та їх вплив на самоосвітню активність особистості; антропологічний - дозволив виявити субєкт самоосвіти як підсумок культурно-історичного, соціального досвіду, пізнавальної, духовно-практичної діяльності і його звязок з обєктом самоосвіти як носієм інформації; за допомогою діяльнісного підходу дається універсальна характеристика внутрішнього світу людини, її активне відношення до навколишнього середовища, доцільність зміни і перетворення його шляхом освоєння і розвитку наявних форм культури.Результатом даної дисертації стало розкриття природи, сутності, змісту і функцій самоосвіти особистості, виявлення соціокультурної обумовленості її технологій, стратегій і моделей. Основні результати дослідження узагальнено у таких положеннях: Самоосвіта особистості - це інформаційно-забезпечувальна діяльність, яка здійснюється шляхом придбання (засвоєння), накопичення, упорядкування, систематизації і відновлення знань з метою задоволення пізнавальних потреб особистості для здійснення різноманітних видів діяльності. Знання людина одержує не тільки за допомогою письмового тексту, але і тексту як одного із джерел одержання інформації, знань яким є природне і соціокультурне середовище, фрагменти навколишнього світу, сама людина в її біологічному, соціальному і духовному вимірах.