Особливості процесу філософського осмислення самоосвіти особистості, його природа, сутність і соціальні функції. Основні технології, стратегії і моделі самоосвіти особистості та аналіз їх трансформації в контексті соціокультурної різноманітності.
Харківська державна академія культури Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукСамоосвіта особистості як соціокультурне явище. Дисертація присвячена комплексному дослідженню явища самоосвіти особистості, що впливає на становлення і розвиток загальної культури особистості та суспільства в цілому. У роботі окреслено ступінь наукової розробки та методологічні засади дослідження самоосвіти особистості. Філософсько-культурологічний аналіз самоосвіти особистості дозволив зясувати процес виникнення самоосвіти як соціокультурного явища та його історичний розвиток.Мінливість технологій, видів і засобів виробництва, професійної діяльності, службових функцій, зріст потоків інформації і необхідність з ними працювати, інтенсивний розвиток духовної сфери життя, розширення творчого змісту праці, швидке старіння «освітнього капіталу» висувають принципово нові вимоги до кваліфікації працівника, його моральної зрілості, загальнокультурного і інтелектуального рівнів. Розвиток освіти та самоосвіти призводить до автономізації останньої як самостійного соціокультурного феномена. Актуалізація особистісного моменту в освіті, перенесення акценту на самоосвітню діяльність вбачається в тому, що особистість самостійно формує, «створює» себе, використовуючи самоосвіту як інструмент самореалізації, самоактуалізації, самовдосконалення. Зміна соціального статусу самоосвіти особистості припускає необхідність обґрунтування її ролі і місця в житті окремого індивіда і всього суспільства, в реальних і майбутніх соціокультурних трансформаціях, що відповідно потребує теоретичного дослідження і методологічних розробок цього специфічного соціокультурного явища. Основна мета дисертаційного дослідження: розкрити самоосвіту особистості як системне явище, що впливає на становлення і розвиток загальної культури особистості та суспільства.У першому підрозділі «Самоосвіта як обєкт науково-методичного аналізу» показано процес накопичення уявлень про самоосвіту як явище. Передова педагогічна думка у XVI - ХІХ століттях приділяла певну увагу самоосвіті, але побіжно, не відокремлюючи її як самостійну форму придбання знань. Серіков розглядають самоосвіту як засіб ідейного, професійного і загальнокультурного розвитку особистості і реалізації її творчої ініціативи. Підсумовуючи дисертант приходить до висновку, що на сучасному етапі сформувались декілька підходів до дослідження самоосвіти особистості: а) педагогічний, де самоосвіта розглядається як цілеспрямована самостійна діяльність людини з вибору тематики, часу і засобів роботи з метою придбання знань і обґрунтовуються оптимальні методики організації самоосвіти; Для більш глибокого вивчення окремих аспектів самоосвіти особистості дисертант звертається також до таких підходів: культурологічного підходу, що дозволив простежити процес самоосвіти особистості в різноманітних конкретно-історичних типах культур, зробити реконструкцію ціннісного ядра відповідного типу культури, типу духовності їй властивому і типу установки особистості стосовно себе і навколишнього світу, що виявляється у певних стратегіях і моделях самоосвіти особистості; епістемологічного - що дозволив розглянути самоосвіту особистості як процес індивідуального пізнання світу, а також як засіб самореалізації субєкта в пізнавальній діяльності; аксіологічного - що дав можливість подати систему цінностей, прийнятих у конкретно-історичному типі культури, ціннісні установки та їх вплив на самоосвітню активність особистості; антропологічний - дозволив виявити субєкт самоосвіти як підсумок культурно-історичного, соціального досвіду, пізнавальної, духовно-практичної діяльності і його звязок з обєктом самоосвіти як носієм інформації; за допомогою діяльнісного підходу дається універсальна характеристика внутрішнього світу людини, її активне відношення до навколишнього середовища, доцільність зміни і перетворення його шляхом освоєння і розвитку наявних форм культури.Результатом даної дисертації стало розкриття природи, сутності, змісту і функцій самоосвіти особистості, виявлення соціокультурної обумовленості її технологій, стратегій і моделей. Основні результати дослідження узагальнено у таких положеннях: Самоосвіта особистості - це інформаційно-забезпечувальна діяльність, яка здійснюється шляхом придбання (засвоєння), накопичення, упорядкування, систематизації і відновлення знань з метою задоволення пізнавальних потреб особистості для здійснення різноманітних видів діяльності. Знання людина одержує не тільки за допомогою письмового тексту, але і тексту як одного із джерел одержання інформації, знань яким є природне і соціокультурне середовище, фрагменти навколишнього світу, сама людина в її біологічному, соціальному і духовному вимірах.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
