Сакральне та профанічне в культурно-філософській символіці Софії Київської - Автореферат

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИНауковий керівник: доктор філософських наук , професор Кримський Сергій Борисович (Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник). Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кралюк Петро Михайлович (Рівненський інститут словянознавства Київського інституту “Словянський університет” проректор з наукової роботи). кандидат філософських науки Харьковщенко Євген Анатолійович (Білоцерківський аграрний університет, доцент кафедри філософії та політології). Захист відбудеться “16” листопада 2001 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161 03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Аргументировано, что идейно-государственная легитимность Киевской Руси, в отличие от византийской идеологии “Второго Рима” исходила из концепции сакрального мира Божьей Премудрости и соответствующей ей идеологемы “Святой Руси” центром которой выступал “Второй Иерусалим” - Киев, символизированный программным собором Софии.У вирі цих перетворень виявилась Україна, яку намагались розчинити, позбавити індивідуальних рис, а її народ привести до моральної деградації та нівелювання української національної ідентичності. За таких складних цивілізаційних умов одним із чинників самозбереження нації є світоглядна інтеграція індивідуумів в єдиному українському мовно-культурному просторі на базі смислобуттєвих цінностей, що гарантують кожній окремій людині статус мети, а не засобу (“гвинтика”). Після запровадження на теренах Давньоруської держави християнства Київ із храмом Софії став уособленням впорядкованого Космосу, що протистояв навколишньому Хаосу нескінченного Степу, вдало протиставляючи йому софійність окресленого міськими мурами простору. Якщо профанічне - це сфера недовершеного, а Бог є абсолютною довершеністю, то проблема кенозису вирішується через символізацію, символи, а символізація дозволяє за філософською традицією, що йде з Візантії, виявляти Божественне не тільки в небесному, а й у земному. Оскільки “Свята Русь” уособлювалася через Київ, а Київ - через Софію, то дослідження її символів поєднання сакрального та профанічного стосується загальносвітоглядних проблем формування християнської філософії та українського менталітету.У першому розділі “Джерела та історіографія” представлено докладний огляд літератури, що розпочинається аналізом джерельної бази дослідження, яка включає: архітектуру та монументальний живопис Софійського собору - знакової памятки вітчизняної культури, храму, де широко представлена і концептуально обґрунтована софіологічна програма Київського християнства; Східнохристиянська архітектура, що прямо ототожнювала створений Богом світ храму, а храм зі світобудовою, все-таки не була колискою всіх ідей та образів реалізованих у подальшому храмовому будівництві, бо сама увібрала у себе старозаповітну і, частково, античну традицію. Ця трансформація Храму - Космосу в Храм - “земне небо” була врахована й при будівництві Софії Київської, яка стала “програмним” храмом Київської Русі. У дисертації зазначено, що перегук київської містобудівної програми з її назвами константинопольських прототипів, зумовлено не суперництвом Київської Русі з “Новим Римом” бо ідея “imitatio imperii”, була чужою Давньоруській державі, з огляду на різні виміри державності в Київській Русі й у Візантії. Змодельований у такий спосіб києворуський образ світу був розімкнений і тяжів до центру - до “Святої землі”, абсолютно сакральним втіленням котрого на землі був Єрусалим, “святість” якого прагнув перебрати на себе давньоруський Київ, символізований храмом Софії, Премудрості Божої.