Сільська інтелігенція наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: соціально-психологічні та етнокультурні характеристики - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукОднією з таких спільнот, психологія якої залишається малодослідженою, є сільська інтелігенція. Тривалий час увага вчених була зосереджена на елітній частині інтелігенції, яка проводила свою діяльність у містах, - і це відсувало на другий план інтелігенцію аграрної частини України. Нагальною потребою визнається запровадження нових форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців, створення належної матеріально-технічної бази для навчальних закладів, які готують інтелігентні кадри для села. І серед основних завдань стратегії розвитку соціальної сфери села президентським указом наголошено: “докорінно поліпшити матеріальне становище та підвищити престиж сільської інтелігенції”. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького та темою Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького “Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).Києві, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських обєднань України, державних архівів Харківської, Вінницької, Херсонської, Черкаської областей було залучено жандармські документи про перевірку інтелігенції на політичну благонадійність, про діяльність селянської “Спілки”, повідомлення поліції про характер утворення професійних товариств, листування посадовців щодо різних аспектів життя сільської інтелігенції, колекція довідників із фондів жандармських, охоронних і інших репресивних органів, скарги на сільське духовенство та адміністрацію, судові тяжби, огляди парафіяльних училищ, протоколи засідань учительських спілок, інформацію про земельне розмежування, особисті справи агрономів, укази духовної консисторії й рапорти священиків, списки вихованців парафіяльних шкіл і шкіл грамоти, листування єпархіальних училищних рад, мемуари окремих діячів тощо. У роботі використано різноманітні пресові повідомлення з газет і журналів, зокрема, таких як “Основа”, “Черниговский листок”, “Киевская Старина”, “Громадська Думка”, “Рада”, “Русское богатство”, “Рідний Край”, “Село”, “Украинская жизнь” та ін., окремі розлогі публікації Б. У підрозділі 1.2 “Історіографія проблеми” історичну літературу, в якій розглядалися соціально-психологічні та етнокультурні характеристики сільської інтелігенції Наддніпрянської України пореформеного періоду, поділено на чотири історіографічні періоди: 1) 1870-1910-ті рр.; 2) 1920-ті рр.; 3) 1930-1980-ті рр.; 4) 1990-ті рр. Характерною відмінністю тогочасних російських авторів від українських було те, що перші намагалися проігнорувати національне питання і його звязок з інтелігенцією або ж подати його у негативному сенсі, тоді як другі прагнули зясувати соціальні причини слабкості українського національного руху й у цьому контексті досліджували діяльність всієї інтелігенції України. У цілому у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. управлінська сільська інтелігенція Наддніпрянської України (волосні старшини, судді і писарі, сільські старости і писарчуки, поліція, мирові посередники, земські діячі, агрономи, інженери, землеміри і т. ін. категорії службовців) мала такі соціально-психологічні характеристики: 1) вона посідала привілейований статус на рівні села і нерідко підкреслювала своє “панське становище”; 2) за соціальним походженням сільська адміністрація була у більшості випадків із селянства, мирові посередники - із заможних верств, а земці - із креативно мислячих елементів, яких було достатньо і серед селянства, і серед збіднілих землевласників; 3) професійні обовязки кожної із груп управлінської сільської інтелігенції виконувалися її представниками з різним ступенем фаховості, відповідальності і сумлінності (незаперечною була схильність посадових осіб до хабарництва і зловживання своїм службовим становищем); 4) соціальні уявлення групи про себе були переважно некритичними; 5) стосунки з іншими верствами виробили у сільських управлінців низку стереотипів, серед яких контраверсійні вседозволеність і небезпека покарання, підступність і порядність, асиміляція і відчуження у суспільному середовищі; 6) соціально-професійний і суспільний статус управлінської інтелігенції на селі, який обумовлювався здебільшого причетністю до урядової або самоврядної влади, виявлявся відповідно у провладних (імперських, державно-консервативних) та опозиційних (ліберальних) настроях різних груп сільських службовців; 7) будучи переважно українцями за походженням, представники цієї групи розумових працівників намагалися приховати його, і лише поширення національного проекту на село призвело до того, що властиві їй етнічні чинники самоідентифікації трансформувалися у національну свідомість групи.

Основний зміст роботи