"Руська Правда" як перший юридичний кодекс - Дипломная работа

Безперечно, що, як і будь-який інший правовий акт, Руська Правда не могла виникнути на порожньому місці, не маючи під собою основи у вигляді джерел права. Усі феодальні суспільства були строго стратифіковані, тобто складалися зі станів, права й обовязки яких чітко визначені законом як нерівні по відношенню друг до друга і до держави. Стаття 90 Великої Правди говорить: «Якщо смерд умре, та спадщина князю; якщо будуть дочки у нього, то дати їм придане…» Деякі дослідники трактують її атом у значенні, що після смерті смерда його майно переходило цілком до князя і він людина «мертвої руки», тобто не здатний передавати спадщину. Причина в характері й змісті правового кодексу: він складений на основі багатовікового звичаєвого права народу, але частина законів було конституйована (вироблена Володимиром і Ярославом); «Руська правда» чітко й принципово регулювала правові норми стосунків між членами сімї (батьками і дітьми, чоловіками і дружинами), роду, племені, суспільства, між русичами (в «Правді» - русинами - громадянами південної Русі) й іноземцями, між державцями і підлеглими, до того ж - у всіх сферах життя людей. У російському праві того періоду не було і не могло бути загального терміну для позначення права власності, значення цього права було різним залежно від того, хто був субєктом права і що представлялося як обєкт права власності.Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Назви списків Руської Правди були повязані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією. Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда (Ск. Пр.). Кр. Пр. поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославичів (статті 19-41), Покон вірний (ст.

Русько-візантійські договори 907, 911, 944 і 971 pp., які свідчать про високий міжнародний авторитет Давньоруської держави, є цінним джерелом для усвідомлення історії розвитку права Київської Русі. Це міжнародно-правові акти, в яких відбиті норми візантійського та давньоруського права. Вони регулювали торговельні відносини, визначали права, якими користувалися руські купці у Візантії, торкалися також норм кримінального права, фіксували правове становище та привілеї феодалів. У них можна знайти і норми, запозичені від стародавнього усного звичаєвого права. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Ярославичів, а потім - у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад, про убивство господарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір (статті 21, 38 Кр. Пр.; ст. 40 Пр. Пр.), або тільки у Поширену редакцію (статті 90-109 - правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїми коріннями сягає в глубочінь століть).

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність князів, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Так, посилання на конкретні судові рішення можна знайти у ст. 23 Кр. Пр. Стаття 2 Пр. Пр., в якій, зокрема, говориться: «Так судив Ярослав, так вирішували і його сини», у загальній формі підкреслила велике значення судового прецеденту як джерела права Київської Русі.

Слід зазначити, що Руська Правда розкриває не тільки процес становлення права. Вона сама є визначною памяткою права Київської Русі, з якої починає своє існування більшість даних про його зміст. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він звався Сінодальним (бібліотека Сіно-да), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук). Назви списків Руської Правди були повязані також з особами, які їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський), Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда (Ск. Пр.). Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстологічний аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Кр. Пр. поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославичів (статті 19-41), Покон вірний (ст. 42), Урок мостників (ст. 43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10-30-ті pp. XI ст., а Правди Ярославичів - 50-60-ті pp. XI ст. Виникнення Кр. Пр. як єдиного збірника дослідники відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Створення Поширеної редакції Правди повязується з князюванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава. Пр. Пр. чітко поділяється на дві частини: «Суд Ярославль Володимиричь» (статті 1-52) і «Устав Володимирь Всеволодовича» (статті 53-121). Джерелами її були Кр. Пр. і статут Володимира Мономаха (про стягнення процентів і про закупи).

Третя редакція Руської Правди - Скорочена - зявилася у другій половині XII ст. Більшість дослідників розглядають її як переробку одного із списків Пр. Пр., зумовлену потребами уже централізованої Руської держави, і датують час її складання - XV ст.

Руська Правда - найважливіша памятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому - статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зобміну державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних словян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших памяток права північно-східних словян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p. Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p.

Цивільне право в Російській Правді описано достатньо чітко і докладно для свого часу. Право власності відрізняється своєю розвиненістю. Система зобовязань достатньо проста. Спадкове право висловлено досить детально і знає всі види спадкоємства. Сімейне право будувалося на основі церковних норм, тому законодавець активно використовував церковні норми і заповіді.

Руська Правда, у всіх її редакціях і списках, є памятником величезного історичного значення. Впродовж декількох століть вона служила основним керівництвом при судовому розгляді. В тому або іншому вигляді Руська Правда увійшла до складу або послужила одним з джерел пізніших судних грамот: Судної грамоти Пскова, Двінськой статутної грамоти 1550 року, навіть деякої статі Соборного Укладення 1649 року. Довге вживання Руської Правди в судових справах пояснює нам появу таких видів просторової редакції Руської Правди, які піддавалися переробкам і доповненням ще в XIV і XVI вік.

Київська Русь - це колиска трьох братських народностей: росіян, білорусів і українців. Хоча Руська Правда і княжі церковні статути виникли в столиці Руської держави, в Києві, їх не можна вважати тільки памятниками Київської землі. Руська Правда не тільки узагальнила розвиток права всієї Руської держави з IX століття, але і вплинула на розвиток правових норм інших російських земель в період розпаду Київської держави. У численних працях Руська Правда розглядалася в самих різних аспектах: юридичному, історичному, лінгвістичному.

Знання історії права своєї країни допомагає зрозуміти як історичні події, що відбувалися в країні, так і витоки сучасного права. Проте не можна забувати, що в законі встановлювалася лише належна поведінка людей. Часом норми, закріплені в законі, і їх реальне втілення на практиці були вельми різними. Проте, зпівставлення одного закону з іншим і з іншими історичними джерелами, та і сам аналіз того або іншого закону, дозволяють з високою мірою достовірності відновити істинну картину суспільства.

1. Багалій Д. Нарис історії України. - К., 1994.

2. Бойко О.Д. Історія України. - К.: Академія, 1999.

3. Бочарников Д.М. Грушевський про історію створення та кримінальне право «Руської Правди» // Право України. - 1996. - №11. - 65-69.

4. Будзилович І. Деякі особливості розвитку державності, права і функцій церкви у Київській Русі // Право України. - 1999. - №1. - С. 127-132.

5. Версток В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронолог. Довідник. - К.: Наукова думка, 1995.

6. Грабовський С., Ставрояві С., Шюгар Л. Нарис з історії українського державотворення. - К., 1996.

7. Грушевський М. Історія України. - К.: Либідь, І991.

8. Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. - К., 1991.

9. Історія держави і права України. Частина 2: У двох частинах / А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. А.Й. Рогожина. - К., 1996.

10. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуртій та ін.; Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива., 1997.

11. Історія держави і права України: У 2-х т. / За ред. В.Я. Талія, А.Й. Рогожина. - Том 1. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

12. Зайцев Ю. Історія України. - Львів: Світ, 1998.

13. Єфименко О. Історія України та її народу. - К., 1994.

14. Лановик Б.Д., Матейко Р.М. Історія України. - К.: Знання, 1999.

15. Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносов Ю.О. Історія України. - К.: Райдуга, 1992.

16. Крипякевич І. Історія України. - Львів, 1992.

17. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. - Львів, 1996.

18. Кушинська А. Елементи звичаєвого права в «Руській Правді» // Історія України. - жовтень 1999. - С. 5-6.

19. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. - Львів, 1995.

20. Рибалка І.К. Історія України. Ч. 2. - X.: Основа, 1997.

21. Руська Правда // Журнал «Хроніка 2000». - 1998. - №27-28. - С. 41.

22. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції. - К., 1993.

Размещено на