"Руська Правда" – видатний політичний документ в історії України - Курсовая работа

Розглянути основні аспекти побудови Руської Правди та, зокрема, статей, що стосуються злочину та покарання. Проаналізувати окремі види злочинів та покарань за Руською Правдою. Під час досліджень були використані підручники з історії держави та права України, літописи, статті газет та журналів, тексти "Руської Правди" Акад. та Троиц. списків. Робота містить загальну характеристику злочину та покарання у Руській Правді, ретельний перелік та аналіз видів злочинів та покарань. Актуальність теми полягає в тому, що "Руська Правда" справедливо вважається найважливішою памяткою давньоруського права, в якій вміщено давні норми звичаєвого права та "княжі устави".Однак не існувало різниці між кримінальним правопорушенням та цивільно-правовим, а таке поняття як злочин взагалі було відсутнє. Разом з тим розрізняли обєктивну і субєктивну сторони злочину: злочин (наприклад, вбивство) був скоєний навмисно чи випадково, у стані афекту чи під час бійки тощо (ст. ст. Субєктом злочину міг бути будь-хто, крім холопа і челядина, які перебували в повній власності господарів. Однак треба зауважити, що Русь аж до монгольської навали (чи не єдина середньовічна держава) не знала юридичне санкціонованого вбивства як методу запобігання злочинам або покарання за них. Як свідчить аналіз статей "Руської Правди", посягання на життя феодала було обєктом особливої уваги законодавства: передбачалась відповідальність за нанесення побоїв, поранення, каліцтво (ст. ст.У Правді Ярослава про вбивство говорить стаття 1: "Убьеть мужь мужа, то мьстити брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или брату чаду, любо сестрину сынови; аще не будетъ кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь". Якщо вбитий буде русин, або гридин, або купець, або ябетник, або мечник, або ізгой, або словенин, то все рівно за їхнє вбивство треба сплатити 40 гривень. По-перше, статтею 19 Акад. передбачалося вбивство огнищанина "в образу", за що стягувалося безпосередньо з вбивці 80 гривень (підкреслювалося, що люди не приймають участі в платежі цих 80 гривень). Після статей, що передбачають вбивство представників, верхівки великокнязівського двору, йдуть статті про вбивство нижчої князівської адміністрації: сільського і ратайного старости (12 гривень), рядовича, смерда і холопа (5 гривень) (статті 24, 25. Акад.). 10 (15) Тр.) говориться про вбивство ремісника і ремісниці (12 гривень) і повторюється норма (статті 11, 12, 16 і 17 Тр.) Правди Ярославичей про вбивство смерда (5 гривень), холопа (5 гривень), раби (6 гривень), годувальниці (12 гривень) і сина годувальниці (12 гривень), причому було зазначено, що це стягнення сплачується в зазначеному розмірі незалежно від того, чи є годувальниця рабою, а її син холопом.Від дофеодальної держави були успадковані помста і грошове викупи і стягнення (пять літрів срібла за удари мечем і троєкратною вартістю викраденої речі за Законом Руським, як це було зазначено в русько-візантійських договорах). Визнавалася можливість помсти, але у випадку відсутності месників або небажання найближчих родичів або самого скривдженого мстити за заподіяну образу встановлювалося грошове стягнення, причому помста могла застосовуватися тільки при убивстві і нанесенні ран і сильних побоїв. По цій системі було встановлено подвійне грошове стягнення (80 гривень) за убивство огнищан, тобто найбільш близьких до князя палацевих слуг; збільшувалося покарання за убивство деяких груп князівських холопів; знижувалося до 5 гривень грошове стягнення за убивство смердів, а потім, як було зазначено, Ярославичи зовсім скасували помсту. Слова "Аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будет, любо словенин, то 40 гривен положить за нь", безсумнівно, мають своєю метою підкреслити, що і за їхнє убивство треба було платити 40 гривень, якщо не було месників. Тому 40 гривень за їхнє убивство - це ті ж 40 гривень, що за убивство "мужей", якщо не було месників, тобто це була віра, а не приватна винагорода, яка прямувалася до родичам убитих.Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській Правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушення закону. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст.

Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській Правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушення закону. Субєктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство.

З самого початку кримінальне право оформлюється як право - привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом.

Руська правда ставила питання і про субєктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.

Руська правда знала наступні види злочинів: - державні злочини, до яких відносились повстання проти князя, перевіт - перехід на бік ворога;

- злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;

- майнові злочини, якими вважались: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.

У Київській Русі існували такі види покарань: потік та пограбування, віра, продаж.

Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.

Потік та пограбування було вищою мірою покарання за Руською правдою. Його сутність полягала у вигнанні злочинця та його сімї з общини і конфіскації його майна на користь общини.

З часом під потоком та пограбуванням стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна.

Віра являлась грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір віри - 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої віри - штраф, який платила община сама або разом з правопорушником.

Під продажем розумівся штраф, який також ішов князю і стягувався в двох розмірах - в 12 і в 3 гривні.

Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра.

Урок - винагорода, яку отримували потерпілі від образ. Розмір залежав від характеру образи та від майнових збитків.

Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито звязаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, - вбивця підлягав покаранню.

При Володимирі І віра була замінена смертною карою, але ненадовго, оскільки це негативно відбилося на прибутках князя.

1. Актові джерела давньоруського часу: [Руська Правда як памятка і походження та списки Розширеної Правди та Скороченої Правди; Інші актові матеріали Х - XV ст.] // Макарчук С. Писемні джерела в історії України. - Л.: Конус, 1999 - с.55 - 75.

2. Брайчевський М. Київська Русь: Конспект історії України. Нова концепція // Старожитності. - 1991. - №6. - с. 23 - 28.

3. Держава і право Київської Русі (ІХ - ХІІ ст.): [Повість минулих літ. Руська Правда та ін.] // Хрестоматія історії держави і права України. - К.: Юрінком Інтер, 2000 - т.1 - 210 с.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2- х. т. - Л.: Конус, 1991 - т. 1 - 556 с.

5. Древнерусское государство и право. Учебное пособие. Под ред. к.ю.н., доц. Т.Е. Новлукой. - М.: "Зерцало", 1998 - 96с.

6. Зимин А.А. Правда Русская. М.: Древлехранилище, 1999 - 424с.

7. Зимин А.А. Памятники права киевского государства. - М.: Юрид. лит. 1952 - 287с.

8. Історія держави і права України: Навч. посіб. / А.С.Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші; За ред. А.С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 384с.

9. Кримінальний кодекс і "Руська Правда" // Юридичний вісник України - 1997 - №16 (17 - 23 квіт.). - с. 15 - 17.

10. М. Грушевський про історію створення та кримінальне право "Руська Правда"//Право України.-№11-с. 65-69

11. Копейчиков В. Право, як культурна спадщина: ["Руська Правда", судебник Казимира, Литовські статути та інш.] // Дзвін - 1996 - №7 с. 75 - 89.

12. Основы государства и права Украины / 3-е изд., под ред. Пахомова И./.Х.: Одиссей, 2002 - 328 с.

13. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах (2 - е изд.). Х.: Одиссей, 2002 - 432 с.

14. Основы государства и права Украины в вопросах и ответах. Х.: Одиссей, 2002 - 400 с.

15. Рабинович П. Основи загальної теорії, права та держави. (5 - те вид.) К.: Атика, 2001 - 176 с.

16. "Руська Правда" // Котляр М., Кульгицький С. Довідник з історії України. - К.: Олан, 1996. - 154 с.

17. Русская Правда: План семинара. Тексты: Кратк. ред. Академ. список, Простран. ред. Троиц. список. // Отечественное законодательство с ХІІ по ХХ в. - М.: Юрид. лит. 1999 - Ч. 1 - с. 19 - 37.

18. Российское законодательство Х - ХХ вв. в ІХ т. Законодательство Древней Руси т.І - М.: Юрид. лит., 1984 - 432с.

19. Свердлов М. От Закона Русского к Русской Правде. - М.: Норма, 1988 - 74 с.

20. Толочко П. Київська Русь. - К.: Алеута, 1996 - 234 с.

21. Тихомиров Н. Пособие для изучения Русской Правды. - М.: Юрид. лит. 1963 - 86 с.

22. Шостенко І. Рос. - укр. термінологічний словник з історії держави і права. К.: МАУП, 2003 - 64 с.

23. Юшков С. Русская Правда: Происхождение, источники, ее значение. - М.: Юрид. лит. 1950 - 486с.

24. Юшков С. Общественно - политический строй и право киевского государства / М.: Юрид. лит., 1949 - 543с.