Антропогенез як процес виділення людини з світу тварин, зростання чисельності популяції людини. Найхарактерніші адаптивні ознаки приматів, початкові стадії антропогенезу. Перехід до верхнього палеоліту та формуванням людини сучасного фізіологічного типу.
Антропогенез - процес виділення людини з світу тварин - пройшов, на думку більшості дослідників, три основні стадії: 1. час послідовного існування антропоїдних предків людини Всі люди, що населяють Землю в даний час, належать до виду Homo sapiens Найбільш важливі ознаки Homo sapiens - вертикальне положення тіла і ходіння на двох ногах, дуже добре розвинутий головний мозок і кістки рук. Усі ці признаки дають людині можливість використовувати навколишнє середовище для того, щоб годувати і одягати всю свою велику популяцію і створювати найпотужніші цивілізації.Homo sapiens - один з представників ссавців, приматів, що відносяться до загону, до яких належать також тупаї, довгопяти, лемури, лорі і мавпи, зокрема людиноподібні мавпи. Людиноподібні мавпи: гібон, орангутанг, горила, шимпанзе Люди (Hominidae): Australopithecus (вимерла передлюдина), Homo erectus, Homo neanderthalensis, Homo Sapiens Серед приматів, що нині живуть, представлені різні стадії еволюції цієї групи - від тварин, схожих з примітивними ссавцях крейдяного періоду, до крупних людиноподібних мавп і людини. Вищі примати (мавпи, зокрема людиноподібні, і людина) володіють стереоскопічним колірним зором, округлим черепом і відносно великим добре розвиненим головним мозком, завдяки якому вони здатні навчатися складним формам поведінки. Біологи не вважають, що людина відбулася безпосередньо від шимпанзе; на їх думку, обидва види відбулися від якогось загального мавпоподібного предкового вигляду, що жив декілька мільйонів років тому, і їх відокремлюють один від одного, ймовірно, декілька вимерлих видів.Походження людей від антропоїдних мавп підтверджується схожістю їх анатомії, фізіології, етології, імунології і генетичної структури, а також знахідками кісткових залишків проміжних копалин істот - питекантропів і в цілому не викликає в природознавстві сумнівів. Вся кістково-мязова система людини, його занадто великі і негнучкі ноги і слабкі руки явно не пристосовані для швидкого лазіння і стрибків по деревах шляхом розгойдування (брахіації) і свідчать, всупереч Дарвіну, про неможливість брахіації для найближчих тварин предків людей. Як морфологія копалин презінджантропів, так і самі сліди двох стоп у вулканічному попелі Летолі (Танзанія), що окамянів, доводять, що випрямлене двоноге ходіння на мільйони років передувало праці. Праця привела до вдосконалення прямоходіння, але прямоходіння - передумова звільнення передніх кінцівок для праці. Останні, 1959-1980 рр., палеоантропологічні відкриття в Африці створили ще парадоксальнішу ситуацію: знайдені Л., М., і Р.Ліки і іншими дослідниками в Олдувайській ущелині, а також біля озера Туркана (Рудольфа), річки Омо і в інших місцях кістки істоти, названої Homo habilis ("людина уміла"), або презінджантроп, опинилися, за майже загальноприйнятими оцінками, що мають старовину близько двох мільйонів років і в усякому разі сучасниками австралопітеків, але морфологічно вони значно ближче до людини і вживали як знаряддя розколену гальку.
План
Зміст
1. Вступ.
2. Еволюція людини.
3. Висновок.
4. Література.
Вывод
Походження людей від антропоїдних мавп підтверджується схожістю їх анатомії, фізіології, етології, імунології і генетичної структури, а також знахідками кісткових залишків проміжних копалин істот - питекантропів і в цілому не викликає в природознавстві сумнівів. Проте при всьому тому в симіальній гіпотезі антропогенезу залишається немало серйозних суперечностей і загадок, що нерідко замовчуються, або використовуваних антидарвіністами, або таких, що зовсім не помічаються.
Вся кістково-мязова система людини, його занадто великі і негнучкі ноги і слабкі руки явно не пристосовані для швидкого лазіння і стрибків по деревах шляхом розгойдування (брахіації) і свідчать, всупереч Дарвіну, про неможливість брахіації для найближчих тварин предків людей. Як морфологія копалин презінджантропів, так і самі сліди двох стоп у вулканічному попелі Летолі (Танзанія), що окамянів, доводять, що випрямлене двоноге ходіння на мільйони років передувало праці. Праця привела до вдосконалення прямоходіння, але прямоходіння - передумова звільнення передніх кінцівок для праці. Але чому ж мавпячі предки людей, спустившись з дерев, вибрали такий дивний спосіб пересування, хоча чотириногий хід легший, швидший і використовується всіма нинішніми наземними циркопітекові мавпами?
Чому так коротшали і ослабіли передні кінцівки людей, хоча сильні руки дають явні переваги в полюванні і праці, особливо з примітивними знаряддями? Чому не перейшли до праці шимпанзе або вимерлі австралопітекові, хоча вони мільйони років були полупрямоходячі, вживали мясо і часто використовували палиці і кістки?
Прониклива Червона Шапочка прийшла в подив від дивних зубів Сірого Вовка - бабусі. Але набагато дивовижніше людські зуби: якщо предки людини були мисливцями і харчувалися мясом, то чому його щелепи і зуби слабкі для сирого мяса, а кишечник щодо тіла майже удвічі довше, ніж у мясоїдних? Притому щелепи значно зменшені вже у презінджантропів, хоча вони вогнем не користувалися і розмякшити на ньому їжу не могли. Чим же харчувалися людські предки?
При небезпеці птахи злітають в повітря, копитні тікають, мавпи ховаються на деревах або скелях. Як тваринні предки людей при повільності пересування і відсутності знарядь, окрім жалюгідних палиць і каменів, рятувалися від хижаків? М.Ф.Нестурх і Б.Ф.Поршнев відверто признаються, що не в силах уявити собі це. Б.Ф.Поршнев вимушений навіть припускати прямо фантастичну картину: порятунок наземних приматів за допомогою "інтердикції" - знакового спілкування з хижаками (вже чи не домовленостями?) або пильним "гіпнотизуючим поглядом": "хижі не можуть довго витримати погляд людини".
Останні, 1959-1980 рр., палеоантропологічні відкриття в Африці створили ще парадоксальнішу ситуацію: знайдені Л., М., і Р.Ліки і іншими дослідниками в Олдувайській ущелині, а також біля озера Туркана (Рудольфа), річки Омо і в інших місцях кістки істоти, названої Homo habilis ("людина уміла"), або презінджантроп, опинилися, за майже загальноприйнятими оцінками, що мають старовину близько двох мільйонів років і в усякому разі сучасниками австралопітеків, але морфологічно вони значно ближче до людини і вживали як знаряддя розколену гальку.
Як же так, ці раніше гоміноїди - презінджантропи у деякому відношенні настільки ближче до сучасної людини, чим пізніші пітекантропи, з їх такими довгими руками, величезними зубами і надбрівним валиком, що А.Валлуа, Г.Осборн, Г.Хеберер і деякі інші відомі палеоантропологи відмовляються визнавати в них людського предка. Як же в одній і тій же екологічній ніші в один і той же час могли мільйони років співіснувати такі різні форми антропоїдів, як австралопітеки грацільні (Australopithecus africanus), масивні (Australopithecus robustus), ще крупніші зінджантропи (A. boisei) і незрівнянно прогресивніші хабіліси?
До невирішених проблем антропогенезу відносяться також загадкові причини втрати людьми шерстяного покриву, хоча навіть в тропіках ночами холодно і всі мавпи зберігають шерсть. Залишаються непоясненими шапка волосся на голові людини, виступ вперед підборіддя і носа з поверненими чомусь вниз ніздрями; функціональні причини відмінностей між зубами людини і інших приматів, хоча всі вони вважаються в живленні однаково всеїдними, генетично неймовірна швидкість (як завжди вважають, за 4-5 тисячоліть) перетворення пітекантропа в сучасну людину (Homo Sapiens) і багато що інше.
Такі численні таємниці в реконструкції початкової форми людини свідчать про те, що в сучасній теорії антропогенезу є якийсь крупний пропуск.
Список литературы
1. Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества.- М., 1979.
2. Древние цивилизации. Под общей редакций Г.М. Бонгард -Левина.- М., 1989.
3. Древние цивилизации: от Египта до Китая. - М., 1997.
4. Ибраев Л.И. Происхождение человека. - М., 1994 г.
5. История древнего мира. Под ред. Д.Редера и др. - М., 1981. - Ч. 1-2.
6. История первобытного общества. В 3-х тт. - М., 1983-1988.
7. Монгайт А.Л. Археология Западной Европы / Каменный век. - М., 1973.
8. Урьенсон М.И. Истоки рода человеческого в свете новейших данных / Вопросы истории, 1976, № 1.
9. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. - М., 1987.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
