Ґрунтовий покрив Українського Полісся як зонально обумовлений природний комплекс, його діагностика та класифікація - Автореферат

З цією галуззю знань повязують обґрунтування різного типу градацій властивостей грунтів відповідно до екологічних умов їх формування, вдосконалення номенклатури, класифікації й діагностики. Раменський (1938) розглядав тип земель як тип середовища, що визначає природну рослинність i шляхи її господарського використання, тобто екологічні фактори формують відповідне середовище та визначають структуру й динаміку біоти в ньому. Ґрунтовий покрив Українського Полісся (19,5% площі України), що займає особливе місце серед інших рівнинних природних зон країни, характеризується значним поширенням піщаних масивів, гідроморфних ландшафтів i високим рівнем залісеності, відносно невеликою освоєністю території, які й зумовили формування у його межах різноманітного i дрібномозаїчного ґрунтового покриву. Робота виконувалась у межах науково-технічної програми "Розробити екологічно безпечні технології відтворення родючості i охорони грунтів", підпрограми "Технології оптимізації сучасного ґрунтоутворювального процесу" та завдання 01.01: "Удосконалити класифікацію грунтів та розробити грунтово-екологічне районування земельних ресурсів i оцінити їх грантовий потенціал". Мета та задачі досліджень - виявити закономірності звязку між типологічними особливостями ґрунтоутворення в зоні Полісся i параметрами нагромадження гумусу, встановити показник цього звязку i розробити його нормативні градації для ідентифікації генетичного статусу грунту.Відповідно до мети вирішувались такі завдання: - обгрунтувати специфіку гідротермічних умов зони досліджень;Материнські породи представлені мореною, флювіогляціальними відкладами, озерними прісноводними суглинками, давньоалювіальними пісками, лесами, крейдяно-мергельними та сучасними річковими відкладами.Серед них переважають породи легкого гранулометричного складу. Це наперед визначає різний ступінь сприятливості території для лісової рослинності i водночас опосередковано - поширення різного типу грунтоутворення, що характеризується різними умовами залягання, потужністю i фізико-хімічними властивостями.Для материнських порід Полісся характерне однакове співвідношення між фракціями їх гранулометричного складу (рис. Сформувалися дерново-підзолисті грунти на воднольодовикових, моренних, лесовидних та алювіальних породах переважно супіщано-суглинкового гранулометричного складу, рідше - звязно-піщаного на двочленних породах за умов спорадично-застійно-промивного та застійно-непромивного водних режимів на моренно-зандрових i алювіальних рівнинах, терасах, моренних горбах та пасмах.Головною діагностичною ознакою дерново-підзолистих грунтів є чітка текстурна диференціація профілю на гумусово-елювіальний, елювіальний та ілювіальний горизонти. Розподіл профілю на генетичні горизонти чіткіше проявляється з поважчанням гранулометричного складу та збільшенням ступеня оглеєння, що проявляєтья у вираженості морфології i потужності елювіального горизонту.Дерново-підзолисті грунти характеризуються чіткою диференціацією мулистих часток та фізичної глини за генетичними горизонтами незалежно від типу грунтоутворюючих порід. За літологічної неоднорідності (підстиланні на глибині 1-2 м іншими породами) слабкий ступінь глеюватості діагностується збільшенням на контакті потужності глеє-елювійованого шару понад 5 см.Дерново-підзолисті глеюваті відміни характеризуються аналогічною автоморфним грунтам будовою профілю, проте з ознаками оглеєння у вигляді окремих іржавих плям i примазок в елювіальному, залізо-марганцевих пунктацій в гумусо-елювіальному, мозаїчністю в ілювіальному горизонті та помітною оглеєністю материнської породи при глибокому (понад 2 м) заляганні рівня грунтових вод.Зона Полісся характеризується тотожністю балансу тепла i вологи у першу (травень - липень) i другу (серпень - вересень) частини теплого періоду, що зумовлює співпадання значень гідротермічного коефіцієнта (ГТК Селянинова) за ці проміжки часу на відміну від Лісостепу з посушливою другою частиною. Це створює мезокліматичні передумови для суцільного поширення лісової рослинності i є основою для розмежування Полісся із суміжними зонами. Грунтоутворення у зоні Полісся є наслідком різного співвідношення деревних i травянистих компонентів флори, яке визначається гранулометричним складом та ступенем зволоження i знаходить адекватне відображення у параметрах нагромадження гумусу. Дерново-підзолистий тип грунтоутворення характеризується інтенсивним проявом підзолистого процесу та мінімальним нагромадженням гумусу, відносний його коефіцієнт становить 0,35-0,95, що звязано з незначною участю травянистої рослинної біоти у педоморфогенезі, а діапазон значень зумовлюється 4 ступенями вологозабезпечення: автоморфним, слабоглеюватим, глеюватим i глейовим - відповідно 0,35-0,55, 0,56-0,68, 0,69-0,82, 0,83-0,95.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Зона Полісся характеризується тотожністю балансу тепла i вологи у першу (травень - липень) i другу (серпень - вересень) частини теплого періоду, що зумовлює співпадання значень гідротермічного коефіцієнта (ГТК Селянинова) за ці проміжки часу на відміну від Лісостепу з посушливою другою частиною. Це створює мезокліматичні передумови для суцільного поширення лісової рослинності i є основою для розмежування Полісся із суміжними зонами. Обгрунтовано належність так званого Малого Полісся до зони Лісостепу.

2. Грунтоутворення у зоні Полісся є наслідком різного співвідношення деревних i травянистих компонентів флори, яке визначається гранулометричним складом та ступенем зволоження i знаходить адекватне відображення у параметрах нагромадження гумусу. Воно незалежно від характеру материнських порід, диференціюється на 3 основні типи: дерново-підзолистий, дерновий опідзолений та дерново-глейовий.

3. Дерново-підзолистий тип грунтоутворення характеризується інтенсивним проявом підзолистого процесу та мінімальним нагромадженням гумусу, відносний його коефіцієнт становить 0,35-0,95, що звязано з незначною участю травянистої рослинної біоти у педоморфогенезі, а діапазон значень зумовлюється 4 ступенями вологозабезпечення: автоморфним, слабоглеюватим, глеюватим i глейовим - відповідно 0,35-0,55, 0,56-0,68, 0,69-0,82, 0,83-0,95.

4. Дерновий опідзолений тип грунтоутворення розвивався у лісах з максимальною участю трав, що зумовило акумулятивний його характер i відсутність підзолистого горизонту. Значення коефіцієнта нагромадження гумусу становлять 0,96-2,00 залежно від 4 ступенів зволоження: автоморфний - 0,96-1,15, слабоглеюватий - 1,16-1,35, глеюватий - 1,36-1,60 та глейовий - 1,61-2,00.

5. Дерново-глейовий характер грунтоутворення властивий гідроморфним екотопам i розвивався виключно під лучно-болотною травянистою рослинністю, що зумовило максимальне нагромадження гумусу, коефіцієнт якого для глейових грунтів становить 2,00-2,80, сильноглейових - більше 2,80.

6. Грунтоутворення на крейдяно-мергельних породах зумовлюється зональним характером, а особливості прояву його типів визначаються ступенем зволоження. Проте габітус профілю грунтів мало відрізняється за морфологічними ознаками внаслідок домінуючого впливу материнської породи. Тип грунтоутворення на цих породах надійно діагностується розробленими показниками відносного нагромадження гумусу.

7. Класифікація мінеральних грунтів Полісся базується на кількісних параметрах їх властивостей i складається з 7 таксономічних одиниць: клас - тип - підтип - рід - вид - підвид - варіант. Типологічна схема побудована за ієрархічним принципом, у ній таксономічний ранг відображає важливий рівень генетико-агрономічних якостей, що надає системі злагодженості i відповідності природним реаліям.

1. Соловей В. Б., Величко В. А. Зональні особливості грунтового покриву Полісся та проблеми генезису i діагностики його компонентів // Вісник аграрної науки. - 1997. - № 2. - С. 10-14.

2. Соловей В. Б., Величко В. А. Функціонально-екологічні закономірності формування дерново-карбонатних грунтів // Вісник аграрної науки. - 1997. - № 7. - С. 14-18.

3. Величко В. А. Кількісна діагностика дерново-підзолистих грунтів Українського Полісся // Агрохімія i грунтознавство. - Спеціальний випуск. Частина друга. - 1998. - С. 111-112.

4. Величко В. А. Дернові опідзолені грунти Українського Полісся, їх класифікація та принципи діагностики // Агрохімія i грунтознавство. - 1998. - Вип. 59. - С. 83-86.

5. Полупан М. I., Соловей В. Б., Величко В. А. Нові підходи до класифікації грунтів Полісся // Вісник аграрної науки. - 1998. - № 5. - С. 23-29.

6. Соловей В. Б., Величко В. А. Почвенно-климатические особенности Полесья и Лесостепи Украины // Аграрная наука. - 1998. - № 4. - С. 29-30.

7. Шевченко Л. Н., Величко В. А. К методике составления ландшафтно-геохимических карт // Физическая география и геоморфология. - К.: Вища школа, 1981. - № 25. - С. 90-94.

8. Величко В. А. Реакція грунту / Географічна енциклопедія України. - К.: Українська енциклопедія, 1993. - Т. 3. - С. 117.

АНОТАЦЯ

Тип грунтоутворення, вмєст гумусу, гранулометричний склад, коефєцєнт вєдносної акумуляцєї гумусу, номенклатура грунтєв, класифєкацєя грунтєв.

Дисертація присвячена вивченню грунтового покриву Українського Полісся, уточненню його діагностики i класифікації. Обгрунтовано специфіку гідротермічних умов Полісся, визначено їх показники та параметри й уточнені територіальні межі зони. Встановлено три основні типи грунтоутворення: дерново-підзолистий, дерновий опідзолений i дерново-глейовий. Визначено нормативні градації диференціації типів грунтів за ступенем зволоження. Показано особливості впливу материнських порід на морфогенез поліських грунтів i доведено відсутність їх впливу на характер грунтоутворення за домінуючої ролі гранулометричного складу.

Запропоновано новий підхід до проблеми класифікації грунтів, який полягає в ієрархічному ранжуванні важливих чинників грунтоутворення на його типові i параметричні особливості, які визначають його якості.