Ірраціональний досвід в українській філософській думці XVI-XIX ст. - Автореферат

За умов прилучення української філософії до європейського історико-філософського дискурсу, який не навязує однолінійної моделі розуміння реальності, ми маємо можливість підіймати з національної духовної скарбниці приховані істини, знаходити нові рішення відомих проблем, аналізувати той пласт знань, що залишився за межами розумового осягнення дійсності. На відміну від одноманітності раціональності, ірраціональний досвід не має розумових обмежень у світосприйнятті, проникає в трансцендентні виміри людського буття. Проведення комплексного історико-філософського аналізу ірраціонального досвіду в українській філософії дозволяє повніше осягнути усе її багатоголосся, виявити раціонально-ірраціональні сюжетні лінії людського буття. Мета такої розвідки полягає в прагненні доповнити вже наявні дослідження раціонально незбагненних явищ тими формами досвіду, які раніше не розглядались у контексті аналізу раціоналістичної методології але були наявні, як особливі елементи національного екзистенційного мислення та впливали на пошук нових моделей розуміння власної особистості українців у світі. Розкриваючи сутність ірраціональних ідей в набутках українських діячів або окремих періодах становлення вітчизняної філософської думки, запропоновані авторами роботи мають велике науково-методологічне значення для розуміння місця ірраціонального феномену в українській філософії.У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зясовано ступінь її наукової розробленості, сформульована мета і поставлені завдання, визначено обєкт та предмет, охарактеризовано методологічну основу дисертації, розкрито наукову новизну, аргументовано теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження. У першому розділі "Огляд літератури та методологічні засади дослідження ірраціонального досвіду в українській філософській думці XVI-XIX ст." розглядається процес формування теоретико-методологічної основи дослідження, увагу приділено уточненню змісту основних категоріальних одиниць, надається характеристика джерелам та проводиться критичний аналіз літератури, наводяться особливості її використання в межах різних аспектів роботи. Аналіз опрацьованої літератури дає можливість стверджувати, що ірраціональний досвід у вітчизняній філософії виступає окремою ланкою та повязаний з такими фундаментальними поняттями, як віра, інтуїція, кордоцентризм, ірраціональне пізнання. "Методика та методологія дослідження ірраціонального досвіду в українській філософії XVI - XIXCT." розкриваються методологічні підходи до дослідження феномену ірраціонального. Варто підкреслити значущість системного підходу, який дозволив поєднати велику кількість окремих елементів аналізу і спираючись на це, відкрити наявність нових, інтегративних якостей ірраціоналізму, не властивих її окремим частинам і компонентам.Ірраціональне як феномен української філософської думки не може розглядатись окремо від загального контексту розвитку західноєвропейської філософії. Досвід осягнення незбагненного представниками української історії філософії спирається на концепцію неоплатонізму з проголошенням еманації Божества, на апофатичний підхід до осягнення творця, з пропонуванням ірраціонально-містичного шляху наближення до Бога, що знайшов відображення у вченні Псевдо-Діонісія Ареопагіта, на ідеї ісихазму відносно безпосереднього єднання з Богом через самозаглиблення. Саме догматичне християнство спрямовувало людину до інтроспекції, самопізнання і самозаглиблення, тобто до діалогу людини з самою собою, що призвело до формуванні концепції людини "внутрішньої". У центрі філософських пошуків барокових діячів перебуває людина, характерною особливістю їх творів є синтетизм, що проявляється у еклектичному поєднанні елементів світської науки та божественних ірраціональних істин. Серце виступає центром духовної сутності людини, воно є наставником, до якого людина прислухається.

Основний зміст дисертації

Результати проведеного дослідження конкретизовані в таких положеннях: 1. Ірраціональне як феномен української філософської думки не може розглядатись окремо від загального контексту розвитку західноєвропейської філософії. Досвід осягнення незбагненного представниками української історії філософії спирається на концепцію неоплатонізму з проголошенням еманації Божества, на апофатичний підхід до осягнення творця, з пропонуванням ірраціонально-містичного шляху наближення до Бога, що знайшов відображення у вченні Псевдо-Діонісія Ареопагіта, на ідеї ісихазму відносно безпосереднього єднання з Богом через самозаглиблення.

2. У дослідженні встановлено, що розуміння ірраціональних явищ в українській історії філософії зазнавало трансформаційних змін. У творчих набутках книжників Київської Русі підіймаються питання про возвеличення Творця та пошуки шляхів наближення до нього. Значне місце в історико-філософській спадщині Русі займає кордоцентрична проблематика, проголошуються думки про пізнавальні можливості серця. Саме догматичне християнство спрямовувало людину до інтроспекції, самопізнання і самозаглиблення, тобто до діалогу людини з самою собою, що призвело до формуванні концепції людини "внутрішньої". Особистість вже не виступає обмеженою тілесною оболонкою, а відкриває в собі духовний світ, саме на ньому зосередивши увагу. Людина тепер мислиться як істота, що має окрім фізичної ще й внутрішню духовну суть. У цей історичний час відбулося оформлення тих ідей розуміння ірраціонального, які набули свого поширення в подальшому розвитку української філософії.

3. В основі міркувань представників XVI-поч. XVII ст. знаходиться рецепція неоплатонізму та філософських ідей Київської Русі. Світоглядні орієнтири представників української філософської думки вказаного періоду характеризуються переконанням у тому, що за допомогою логічних законів розуму неможливе пізнання божественної істини. Проголошуючи всесильність віри, Г. Смотрицький, В. Суразький та Клірик Острозький піддають критиці раціональну теорію пізнання. І.Вишенський та Й. Почаївський у власних роботах велику роль відводили саме містичному осяянню людини, її внутрішньому розуму, поглиблюючи таким чином розуміння ірраціонального в українській філософії у контексті його прилучення до вчення ісихазму, стверджуючи, що осягнення трансцендентної сутності можливе лише в мовчанні.

4. У центрі філософських пошуків барокових діячів перебуває людина, характерною особливістю їх творів є синтетизм, що проявляється у еклектичному поєднанні елементів світської науки та божественних ірраціональних істин. У творах І. Галятовського, П. Могили, Т. Прокоповича, К. Саковича, К.Т.- Ставровецького, С. Яворського простежується намагання з власних філософських позицій вирішити проблему сутності людської душі. Їхній досвід осмислення непоясненного повязаний з намаганнями наблизити людину до Бога.

5. Сутність концепції "внутрішньої людини" Г. Сковороди виходить з антитетики українського філософа. За зовнішньою людиною приховано внутрішню, яка є основою духовної життєдіяльності. Стати справжньою людиною можливо шляхом самопізнання, заглиблення у власний внутрішній світ. Серце виступає центром духовної сутності людини, воно є наставником, до якого людина прислухається.

6. Аналіз творів представників української академічної філософії П. Авсенєва, С. Гогоцького, В. Карпова, О. Новицького, І. Скворцова засвідчує наявність особливих рефлексій при розумінні феномену віри. Їхня суть полягає не в запереченні цінності розуму людини в процесі пізнання, а у визнанні його обмеженості при намаганні збагнути тайни одкровення та проникнути в позарозумові сфери. Вважалося, що істина може бути як розумова так і ірраціональна, оперта на догмати віри. Зазначена плеяда діячів виходили з того, що філософія як наука має ґрунтуватися на вірі людини, на силі Божій.

7. Ірраціональний досвід представників доби українського романтизму обертається навколо концепції "духовного серця", як особливо значущої проблематики у вітчизняній філософії. Кордоцентризм набуває піку свого розвитку в поглядах П. Юркевича. Він визнавав, що "серце" виступає осереддям духовного, тілесного та морального життя людини, здатне розуміти душевні стани, які не піддаються розумовому пізнанню. "Філософія серця" романтиків сприяла пробудженню національної самосвідомості, знайшла відображення в поглядах українських письменників і культурних діячів.

8. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що ірраціональний досвід постає іманентним явищем української філософської думки, дозволяє розкрити невідомі грані творчих пошуків представників вітчизняної історії філософії XVI-XIX ст.

Список опублікованих праць за темою дисертації у фахових виданнях

1. Лисоколенко Т.В. Історико-філософський аналіз особливостей українського менталітету / Т.В. Лисоколенко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип.75. - С. 101-110 (0,5 др. а.).

2. Лисоколенко Т.В. Започаткування традиційності ірраціонального світосприйняття в Київській Русі / Т.В. Лисоколенко // Ноосфера і цивілізація. - Донецьк: ДОННТУ, 2009. - Вип.7 (10) - С. 37-45 (0,5 др. а.).

3. Лисоколенко Т.В. Ірраціонально-містичне осягнення дійсності в поглядах діячів Острозького культурного центру / Т.В. Лисоколенко // Інтелект. Особистість. Цивілізація: темат. зб. наук. праць. із соц.-філос. пробл. - Донецьк: ДОННУЕТ, 2009. - Вип.7 - С. 154-158 (0,4 др. а.).

4. Лисоколенко Т.В. Ірраціонально-містичний аспект пізнання в ученнях діячів Києво-Могилянської академії XVIICT. / Т.В. Лисоколенко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип.87. - С. 153-162 (0,5 др. а.).

5. Лисоколенко Т.В. Особливості кордоцентризму доби українського романтизму / Т.В. Лисоколенко // Політологічний вісник: зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2010. - Вип. 46. - С. 62-70 (0,5 др. а.).

Размещено на .ru