Розвиток засобів наукової комунікації як складової педагогічної науки в Україні (середина XX століття - початок XXI століття) - Автореферат

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукУсе це зумовлює потребу у виявленні тенденцій розвитку та перспектив удосконалення засобів наукової комунікації як складової вітчизняної педагогічної науки, що можливе лише на основі аналізу їхнього розвитку протягом тривалого періоду (починаючи з другої половини XX ст.). Теоретико-методологічні засади дослідження наукової комунікації закладено в працях із філософії, соціології науки, наукознавства, документознавства та історії науки зарубіжних і вітчизняних учених М. Однак, на сьогодні бракує досліджень, які б висвітлювали загальну картину розвитку засобів наукової комунікації як складової педагогічної науки в Україні в другій половині XX - на початку XXI ст., дотепер не було визначено перспективи розвитку системи засобів наукової комунікації в педагогічній науці. Методологічну основу дослідження склали: міждисциплінарний підхід, який дав змогу узагальнити позиції філософів, наукознавців, педагогів щодо аналізу засобів наукової комунікації як складової науки взагалі та педагогіки зокрема; системний підхід, який дозволив розглянути засоби наукової комунікації як підсистему системи наукової комунікації та як підсистему системи педагогічної науки; хронологічний підхід, який вимагав розгляду засобів наукової комунікації в хронологічній послідовності їхнього розвитку; фактологічний підхід, згідно з яким дослідження будувалося на виявленні, систематизації та інтерпретації фактів. Методи дослідження: аналіз філософської, наукознавчої, історичної, педагогічної, історико-педагогічної літератури (формулювання проблеми та розробки програми дослідження, інтерпретації понять „наукова комунікація в педагогічній науці” та „засоби наукової комунікації в педагогічній науці”); метод класифікації (класифікація засобів наукової комунікації в педагогічній науці); метод структурно-функціонального аналізу (розгляд засобів наукової комунікації в педагогічній науці як певної цілісної структури, у якій кожний елемент виконує свої функції); історико-порівняльний метод (виявлення й зіставлення змін, які відбувалися в системі засобів наукової комунікації в педагогічній науці на різних етапах розвитку, та визначення головних тенденцій у їхньому розвитку); статистичний (визначення кількісно-якісних показників у розвитку найбільш поширених та доступних засобів наукової комунікації, зокрема вітчизняної наукової педагогічної періодики, наукових педагогічних конференцій та веб-ресурсів науково-педагогічної спрямованості).Методологія та методика дослідження процесів розвитку засобів наукової комунікації” розкрито сутність наукової комунікації, подано загальну характеристику системи засобів наукової комунікації в педагогічній науці, визначено класифікацію та функції засобів наукової комунікації в педагогічній науці; охарактеризовано джерельну базу та методику її дослідження; визначено етапи розвитку засобів наукової комунікації в педагогічній науці із середини XX - початку XXI ст. Засоби наукової комунікації в педагогічній науці - це сукупність доступних ресурсів (різні форми, способи, методи та технічні засоби), які дозволяють членам науково-педагогічного співтовариства ефективно здійснювати обмін та поширення науково-педагогічної інформації. Джерельна база дисертації структурно поділяється на пять груп: 1) роботи із філософії, соціології, наукознавства, педагогіки, аналіз яких дозволив уточнити теоретико-методологічний апарат дослідження; 2) джерела з методології педагогіки та історії педагогіки й роботи, присвячені історичному аналізу розвитку педагогіки як науки; 3) нормативно-законодавча база України, яка впливала на розвиток тих чи інших засобів наукової комунікації; 4) роботи, присвячені загальним питанням розвитку та функціонування наукової педагогічної періодики, електронних засобів наукової комунікації в педагогічній науці; 5) першоджерела - наукові педагогічні періодичні видання, звіти та матеріали наукових педагогічних конференцій, міністерські плани проведення різного роду наукових педагогічних заходів, вітчизняні сайти науково-педагогічної тематики, які існували в середині XX - на початку XXI ст. на початку XXI ст. та перспективи їхнього подальшого розвитку” розкрито тенденції та особливості розвитку наукової педагогічної періодики, наукових педагогічних заходів, нових інформаційно-комунікаційних технологій як засобів наукової комунікації в педагогічній науці в другій половині XX - на початку XXI ст., визначено перспективи подальшого розвитку засобів наукової комунікації в педагогічній науці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ