Розвиток західноукраїнських земель у кінці XVIII — першій половині XIX ст. - Реферат

Розвиток західноукраїнських земель у кінці XVIII - першій половині XIX ст.Отже, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії. Крім немилосердного визиску з боку феодально-абсолютистської держави, політики онімечення, в Галичині тривав процес полонізації, на Закарпатті - мадяризації, а на Буковині - румунізації українського населення. Подвійний, а то й потрійний національний і соціальний гніт, багатовікова розєднаність стали серйозним гальмом не лише економічного, а й духовного поступу українців. Східна Галичина разом з частиною польських земель входила до "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові.Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. На західноукраїнських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, камяне вугілля) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників (володіли маленькими ділянками землі, так званими загородами), городників (найчастіше мали тільки земельний наділ під садибою), халупників (були безземельними, володіли лише хатами (халупами) та іноді невеликими садибами), тяглових (мали робочу худобу (коней, волів) - так зване тягло - і відбували тяглову панщину, обробляючи поміщицьку землю своєю худобою і сільськогосподарським інвентарем), піших. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільськогосподарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень. Тому Йосиф II проголосив своїми патентами низку змів у цій сфері, які передбачали: 1) звільнення селян з особистої залежності від поміщиків; 2) передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; 3) заборону збільшувати поміщицькі землеволодіння за рахунок "прирізки" селянських земель; 4) обмеження панщини, розмір якої залежав від майнового стану селянина, але не міг перевищувати 3 днів на тиждень (наприклад, панщина для халупників і комірників не могла перевищувати 12 днів на рік); б) заборону проживати у селі лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися займатися сільським господарством тощо.У відповідь на обмеження попередніх здобутків селяни посилюють антифеодальну боротьбу, що велася в різних формах: скарги, втечі, підпали, розправи, відмова від сплати податків, невиконання розпоряджень адміністрації маєтків. Постійною і наймасовішою формою антифеодальної боротьби була відмова широких мас селянства від виконання феодальних повинностей. Селяни ухилялися від панщини, виходили на роботу пізно, погано працювали, не здавали своєчасно данини, чиншів, не виконували додаткових робіт. Він же став автором першої в Галичині "Граматики" української мови і наукового трактату "Відомість о руськім язиці" (в той час, як вже зазначалося в розділі 2, західні українці продовжували називати себе "русинами", а свою мову - "руською"), У них він спростував хибні уявлення про український народ та його мову і аргументовано визначив його як один з реально існуючих східнословянських народів з власною мовою, поширеною на всіх (східних і західних) українських землях. Піонерами національного відродження в Галичині стали вихованці Львівської духовної семінарії, члени гуртка "Руська трійця" (1833-1837) Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, які були дітьми священиків і самі стали священиками.

Зміст

1. Адміністративний поділ

2. Економічне становище

3. Реформи "освіченого абсолютизму"

4. Антифеодальна боротьба

5. Перші паростки національного відродження

6. "Руська трійця"

Список використаної літератури абсолютизм відродження антифеодальний

1. Адміністративний поділ