Розвиток воєнного мистецтва у війнах періоду другої половини ХХ століття - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ”ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА“Робота виконана на кафедрі історії України, науки і техніки Національного університету ”Львівська політехніка“, Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник: член-кореспондент Академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук, професор Сідак Володимир Степанович, Національна академія Служби Безпеки України, проректор - начальник інституту. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кузьминець Олександр Васильович, Національний університет внутрішніх справ України, начальник кафедри історії держави і права; кандидат історичних наук, доцент Буковський Іван Васильович, Національний університет „Львівська політехніка”, доцент кафедри історії України, науки і техніки. Захист відбудеться “7 ”квітня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 Національного університету ”Львівська політехніка“ (79013, м.Війни, що відбулися в другій половині ХХ століття, становлять інтерес як суто історичний, так і з погляду воєнного мистецтва, поскільки в них виникали та знаходили свій розвиток як нові, так і вже існуючі засоби збройної боротьби, методи, принципи, форми і способи ведення воєнних дій, тощо. Досвід підготовки та ведення операцій в ході цих війн, а також їх уроки не втратили свого значення до сьогодення і мають бути творчо використані в сучасних умовах. Саме тому вивчення та осмислення цього досвіду на етапі реформування та розвитку Збройних Сил України набуває особливого значення. Наукове завдання дисертаційної роботи полягає у вивченні еволюції воєнного мистецтва у воєнних конфліктах другої половини XX століття, виявленні основних факторів, що впливають на нього, закономірностей і тенденцій його подальшого розвитку з метою вироблення рекомендацій воєнному і воєнно-політичному керівництву держави щодо використання історичного досвіду у теорії і практиці воєнного будівництва в Україні. Безпосередньо вона повязана із плановою комплексною науково-дослідною роботою - шифр ”Універсум”, що виконується на замовлення начальника Генерального Штабу ЗС України, а також програмами навчальних дисциплін кафедр стратегії, оперативного мистецтва, тактики, історії війн і воєнного мистецтва НАОУ.Прикладами цього є війна у Вєтнамі, в результаті якої вєтнамські іррегулярні збройні формування у 1975 р. отримали переконливу перемогу у боротьбі з регулярними збройними силами однієї із наймогутніших держав світу - США, війна в Афганістані, війни в Чечні тощо. Створення нової, більш сучасної бойової техніки та озброєння, визвані їх масштабним використанням зміни у формах і способах застосування військ, докорінно змінюючи розвиток воєнного мистецтва не тільки були найважливішими факторами перемоги у війнах, але іноді приводили до зміни покоління війн. Розвиток економіки, науковий прогрес зумовив те, що війни другого покоління появились через тисячі років, до війн третього покоління людство пройшло шлях через три століття, а війни четвертого-шостого поколінь відбулись (планувались) в одному столітті. Незважаючи на зміну покоління війн, збройна боротьба залишалась у вигляді чотирьох взаємоповязаних елементів: ураження військ і обєктів противника; оборона і захист військ і обєктів від ураження противником; управління силами і засобами у збройній боротьбі; всебічне забезпечення своїх військ. Шпанка, в якій досліджувалось коаліційне управління збройними силами і єдине управління силами та засобами держав - учасниць коаліції, а саме розглядались війни в Кореї (1950 - 1953 рр.), Вєтнамі (1964 - 1973 рр.), арабо-ізраїльські війни (1967 р., 1973 р.), війна в зоні Перської затоки, а також війни в Югославії, Афганістані та Іраку.У дисертаційній роботі здійснено відповідні теоретичні узагальнення і вирішено актуальне наукове завдання вивчення еволюції воєнного мистецтва у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст., розкриті основні фактори, що впливають на нього, виявлені закономірності і тенденції його подальшого розвитку з метою вироблення рекомендацій воєнному і воєнно-політичному керівництву держави щодо використання історичного досвіду у теорії і практиці воєнного будівництва в Україні. Однак, з тих або інших причин в них недостатньо розкрито основні фактори, що впливали на розвиток воєнного мистецтва в зазначений період, не висвітлені повною мірою еволюція воєнного мистецтва не тільки регулярних урядових збройних сил держав - учасниць воєнних конфліктів, але і іррегулярних збройних формувань чисельних воєнно-політичних організацій, що приймали участь в конфліктах, відсутні практичні пропозиції і рекомендації щодо втілення історичного досвіду у теорію і практику воєнного будівництва в Україні. При проведенні досліджень дисертантом була розроблена класифікація воєнних конфліктів і визначені основні методи наукового висвітлення, які дозволили з достатньою достовірністю вирішити складні завдання теоретичного і практичного дослідження. По-друге, встановлено, що в другій половині ХХ ст.

Основний зміст дисертації