Розвиток високотехнологічного сектору економіки України - Реферат

2.3. У повній мірі реалізувати потенціал високотехнологічного сектору і, як наслідок, зайняти більш потужні позиції на світовому ринку технологій Україні не дозволяє недостатня конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а також ряд внутрішніх чинниківЗагалом, характерними особливостями наукомістких галузей є, по-перше, такі темпи зростання, які в 3-4 рази перевищують темпи зростання решти галузей господарства; по-друге, більша частка доданої вартості в кінцевій продукції; по-третє, підвищена зарплата працюючих; по-четверте, великі обсяги експорту і, що особливо важливе, високий інноваційний потенціал, який обслуговує не лише галузь, яка ним володіє, але й інші галузі економіки, що породжують ланцюгову реакцію нововведень у національному та світовому господарстві. На сьогодні такі галузі визначаються величиною показника наукомісткості виробництва, що розраховується як відношення витрат на дослідження і розробки до обсягу випуску продукції на підприємствах даної галузі. Через те, що в більшості технологічно розвинутих країнах витрати на НДДКР забезпечують підприємствам податкові пільги, унаслідок чого облік витрат на інновації жорстко регламентується (зокрема, у США з 1975 існує стандарт обліку НДДКР у фінансових документах компаній), коефіцієнт інноваційності має переваги виразності, наочності та обєктивності. 1) порівняно з високими технологіями, особливо за рахунок зростання «виробництва інших транспортних засобів» (у чотири рази більше порівняно з 2003) та «виробництво інших машин та устаткування» (у два рази більше порівняно з 2003 роком). Високі технології (high-technology) 1 Виробництво повітряних і космічних летальних апаратів 3330 Виробництво літальних апаратів, включаючи космічні 35.30-0Для України характерними є вкрай низькі показники експорту високотехнологічних товарів і послуг, зумовлені формуванням типу міжнародної конкурентоспроможності, що базується на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів і робочої сили.Серед документів, значним досягненням яких є визначення пріоритетних напрямів промислового розвитку, слід назвати Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» №433-ІУ від 16 січня 2003 року, у якому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків у країні. На жаль, у розглянутому законі в цілому й у ряді середньострокових пріоритет них напрямків не приділено належної уваги питанням, повязаним з науковими дослідженнями, розробками й витратами на їх виконання, а вони, як відомо, випереджають організацію виробництва нової продукції в наукомістких галузях і сприяють їхньому розвитку. Важливого значення в інноваційному розвитку економіки країни мав би набути Закон України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» №1676-IV від 9 квітня 2004 року. 2.3 У повній мірі реалізувати потенціал високотехнологічного сектору і, як наслідок, зайняти більш потужні позиції на світовому ринку технологій Україні не дозволяє недостатня конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а також ряд внутрішніх чинників «Про рішення РНБ0 України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» стосовно подання до Верховної Ради України законопроекту «Про стимулювання інноваційної діяльності та виробництва високотехнологічної продукції в Україні», що передбачав запровадження інвестиційно-інноваційного податкового кредиту і прискореної амортизації.Забезпеченість української економіки власною високотехнологічною продукцією залишається надзвичайно низькою, про що говорить зіставлення обсягів її імпорту, виробництва, експорту і споживання. Всі найбільш розвинені країни з системною економікою прагнуть, незважаючи незначні обсяги зовнішньої торгівлі, задовольнити внутрішні потреби у високотехнологічній продукції за рахунок перш за все власного виробництва, що диктується потребою збереження національної технологічної безпеки. Так, в середині 90-х років у 5 країн (США, Японія, Німеччина, Англія, Франція) рівень самозабезпеченості продукцією високотехнологічного комплексу становив приблизно 80%. Досвід низки країн, зокрема, наприклад, Франції, показує, що там формування основи високотехнологічного комплексу («національних чемпіонів») у вигляді науково-виробничих технологічних систем у рамках сучасних корпоративних структур стало пріоритетним завданням усієї державної структурної політики. Зовнішньоторговельний баланс високотехнологічної продукції показує, що на сьогоднішній день в Україні відмічається стійка тенденція до посилення диспаритету в торгівлі високотехнологічною продукцією, переважно за рахунок значного перевищення імпорту над експортом у торговельних відносинах.

Зміст

Вступ

1. Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України

2. Проблеми, що перешкоджають ефективному розвитку високотехнологічних ринків України

2.1. Відсутність позитивних зрушень у галузевій структурі української економіки

2.2. Відсутність механізмів правового регулювання високотехнологічного сектору економіки

1. Забезпеченість української економіки власною високотехнологічною продукцією залишається надзвичайно низькою, про що говорить зіставлення обсягів її імпорту, виробництва, експорту і споживання. Всі найбільш розвинені країни з системною економікою прагнуть, незважаючи незначні обсяги зовнішньої торгівлі, задовольнити внутрішні потреби у високотехнологічній продукції за рахунок перш за все власного виробництва, що диктується потребою збереження національної технологічної безпеки. Так, в середині 90-х років у 5 країн (США, Японія, Німеччина, Англія, Франція) рівень самозабезпеченості продукцією високотехнологічного комплексу становив приблизно 80%. В Україні даний показник навіть не враховується.

2. У високотехнологічному комплексі не завершено корпоратизацію, тобто формування великих науково-виробничих структур, економічно стійких, здібних до формування власних чинників саморозвитку і до здійснення всього відтворювального циклу. Досвід низки країн, зокрема, наприклад, Франції, показує, що там формування основи високотехнологічного комплексу («національних чемпіонів») у вигляді науково-виробничих технологічних систем у рамках сучасних корпоративних структур стало пріоритетним завданням усієї державної структурної політики.

3. Спостерігається слабкий вплив ринкових важелів регулювання, зважаючи на нерозвиненість деяких його компонентів, зокрема українського ринку цінних паперів, валютних бірж, внутрішнього ринку системних виробничих інновацій, зокрема технологій.

4. Зовнішньоторговельний баланс високотехнологічної продукції показує, що на сьогоднішній день в Україні відмічається стійка тенденція до посилення диспаритету в торгівлі високотехнологічною продукцією, переважно за рахунок значного перевищення імпорту над експортом у торговельних відносинах. Якщо у 2000 році співвідношення експорту високотехнологічної продукції до її імпорту становило 0,53%, то у 2007 воно зменшилось до 0,23%. Слід зазначити, що в країнах з низьким рівнем інвестиційно-інноваційного розвитку відповідне співвідношення становить 0,39%, із середнім - 0,78%, з високим - 1,04%.

5. Види економічної діяльності, що складають прогресивний науково-промисловий комплекс, будучи найбільш організованими і динамічними структурами, інтегрованими з усією економікою, мають підвищену чутливість до її загального стану і тенденцій розвитку. Вони генерують активність ринку їхньої продукції і послуг, впливають на силу міжгалузевих і міжрегіональних коопераційних звязків (зміцнюють або руйнують їх), визначають інвестиційний клімат у країні. Практика сьогодення показує, що структурні зрушення у бік пріоритетного розвитку наукомістких галузей промисловості вимагають зміни економічного курсу української держави в напрямку формування економіки інноваційного типу.

6. У методологічному плані для визначення та виокремлення власне високотехнологічного сектору української промисловості потрібні достовірні оцінки витрат на галузеві НДДКР та галузеві обсяги виробництва продукції відповідно до порогових значень критерію галузевої наукомісткості. Але на цей час існують труднощі щодо визначення цих показників, повязані з відсутністю: 1) інформації щодо величини витрат на НДДКР за певний період і за діяльністю ВПК та інших галузей, що належать до наукомістких; 2) методики розрахунку величини витрат на НДДКР. Досвід становлення ринку наукомістких технологій в Україні відсутній через брак механізмів управління цим процесом, а світова практика свідчить, що ефективність і темпи зростання наукомісткої економіки визначаються не лише наявністю нових технологій, але й нових підходів до організації ринків праці.

7. При розробці та реалізації антикризових заходів для відтворення стабільності та прискорення темпів розвитку як промислового виробництва, так і національної економіки в цілому, органам державної влади слід звернути серйозну увагу на нереалізований потенціал і ресурсні можливості науково-промислового комплексу, зокрема, на наявний арсенал технологій. Саме унікальні проривні технології можуть вберегти країну від без зворотної втрати конкурентоспроможності на міжнародних ринках, а технології масового попиту (а не лише інфраструктурні проекти) дозволять сформувати реальний внутрішній ринок.

Вступ

Проаналізовано стан розвитку високотехнологічного виробництва та стан зовнішньої торгівлі високотехнологічного продукцією України. Визначено характерні тенденції, встановлено перешкоди для формування ефективного високотехнологічного сектора національної економіки.

Розвиток високотехнологічного сектору економіки стає визначальним фактором економічного зростання, адже перехід економіки на виробництво високотехнологічної продукції супроводжується кардинальним зниженням рівня матеріалоємності та енергоємності виробництва, зростанням продуктивності праці та підвищенням конкурентоспроможності економіки країни. Слабкі позиції України на світовому ринку високотехнологічної продукції та послуг не відповідають реальному, і ще досить потужному, науково-технологічному потенціалу країни, що свідчить про існування нереалізованих можливостей з боку українських виробників наукомістких продукції та послуг, а також про недоліки інноваційної та промислової політики держави.

Слід зазначити, що в Україні й до цього часу в методологічному плані питання щодо визначення сутності класифікації продукції за рівнем технологічності та вивчення економічної природи наукомістких технологій не набули широкого поширення, а тому в офіційній статистиці зазначені терміни взагалі не використовуються.

У цьому контексті заслуговують на увагу методичні підходи до визначення концептуальних засад високотехнологічної продукції, де пропонується розглядати її сутність у двох аспектах: 1) оцінка частки НДДКР у створеній доданої вартості (чи частка вироблених високотехнологічних товарів у загальному обсязі виробництва);

2) технологічність використовуваних напівфабрикатів та устаткування [1].

Аналіз показує, що традиційно для оцінки високих технологій використовують два підходи: 1) секторальный підхід (технологічність секторів);

2) продуктовий підхід (технологічність окремих продуктів, сервісних продуктів) [2].

Найбільш поширеними означеннями наукомісткості підприємства є частка власних витрат на НДДКР у створеній доданій вартості або сукупність показників, що характеризують кількість патентів на винаходи у продукції, що випускає компанія, гнучкість технології виробництва і споживання. При оцінці наукомісткості звертають увагу також на кадровий науково-технічний потенціал компанії, який визначають відношенням кількості співробітників із вченими ступенями і званнями до загальної чисельності персоналу в інноваційній сфері діяльності.

Науковіддача - це відношення обсягу продажу наукомісткої продукції до витрат на НДДКР за визначений проміжок часу (як правило - один рік) [3-5].1. Саліхова О.Б. Високі технології: проблеми їх інтерпретації, класифікації та квантифікації в Україні II Проблеми науки. - 2006. - №12. - С. 18-24.

2. Саліхова О.Б. Методика ідентифікації українських високотехнологічних промислових підприємств II Ринок технологій: проблеми та шляхи вирішення: Тези доповідей. К., 5-6 грудня 2007 p. - К.: УКРІНТЕІ, 2007. - С. 139-145.

3. Багриновский К.А. Проблемы управления развитием наукоемкого производства [Электронный ресурс]: Менеджмент в России и за рубежом. - 2003.- №2. Режим доступа к журн.: 4. Клебанер B.C. Проблемы развития наукоемкого сектора российской экономики II Проблемы прогнозирования. - 2004. - №1. - С. 161-165.

5. Фролов И.Е. Потенциал развития наукоемкого, высокотехнологического сектора российской промышленности II Проблемы прогнозирования. - 2004. - №1. - С. 79-100.