Розвиток виконавсько-педагогічних засад Фелікса Блуменфельда та Генріха Нейгауза в діяльності львівських піаністів (1950-1990 рр.) - Автореферат

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ім. Розвиток виконавсько-педагогічних засад Фелікса Блуменфельда та Генріха Нейгауза в діяльності львівських піаністів (1950-1990 рр.) Робота виконана на кафедрі теорії музики Львівської національної музичної академії ім.М.В.Лисенка Міністерства культури і туризму України. Кашкадамова Наталія Борисівна, Львівська національна музична академія ім.М.В.Лисенка, професор кафедри спеціального фортепіано (м.Львів)В ситуації, що створилася на зламі ХХ - ХХІ століть - пришвидшення темпів життя, завантаженість інформацією, - для подолання таких негативних наслідків у виконавстві, як механічність чи раціональна висушеність гри, необхідною стала допомога досвіду піаністів-педагогів романтичного спрямування. Хоча Ф.Блуменфельду та Г.Нейгаузу присвячено чимало досліджень, в музикознавстві ще не розроблене питання про розвиток їхніх засад у другій половині й при кінці ХХ ст. в діяльності учнів та музичних "онуків", а також не простежений "родовід" митців у регіональних фортепіанних школах України, зокрема у Львові, де тривалий час працював яскравий представник даної традиції Олександр Ейдельман, а нині продовжують викладати учениця Г.Нейгауза Марія Крушельницька та вихованці цих піаністів. Таким чином, актуальність теми обумовлена також відсутністю ґрунтовних і концептуальних наукових досліджень діяльності видатних львівських піаністів другої половини ХХ ст., зокрема тих, у чиїх виконавсько-педагогічних засадах відбилися традиції Ф.Блуменфельда і Г.Нейгауза. Дисертація відповідає плану наукових робіт і є частиною комплексної теми № 6 "Музично-виконавське мистецтво: теорія, історія, практика" перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Львівської національної музичної академії ім.М.В.Лисенка на 2007-2012 рр. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Львівської державної музичної академії ім.М.В.Лисенка (протокол засідання № 5, від 30 березня 2003 року). Мета дослідження - висвітливши виконавсько-педагогічні принципи Фелікса Блуменфельда і Генріха Нейгауза як представників романтичної фортепіанної педагогіки, розкрити їхню спадкоємність і розвиток у діяльності львівських піаністів другої половини ХХ ст.У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено обєкт, предмет, мету та завдання дослідження, охарактеризовано методологічну базу, зясована наукова новизна та практичне значення дисертації, наводяться дані щодо апробації її основних положень.У підрозділі 1.1 "Відображення романтичного стилю у фортепіанній педагогіці" охарактеризовано зміни, принесені романтичною естетикою у виконавське мистецтво і педагогічну практику. Втім, окремі риси, органічно виявляючись у практичній роботі визначних викладачів-романтиків, дуже повільно складалися в цілісний комплекс у теоретичних працях з методики, що і зумовило відсутність у музикознавстві поняття "романтична фортепіанна педагогіка". Романтична фортепіанна педагогіка - це система виховання піаніста, в якій естетичні принципи романтизму є світоглядним стрижнем, а прищеплення учневі емоційного сприйняття мистецтва, розвиток індивідуального творчого потенціалу та вміння мислити художніми образами - головними педагогічними завданнями, що зумовлює централізацію навчального процесу навколо домінантної засади первинності музично-слухових уявлень, акцентоване значення сфер почуття й інтуїції, а також використання комплексу методів, закорінених у психологічно-суґестивній царині. У підрозділі 1.2 "Основні напрями розвитку фортепіанного мистецтва у ХХ сторіччі та актуальні проблеми фортепіанної освіти в Україні на початку ХХІ століття" стисло висвітлено головні тенденції розвитку фортепіанного мистецтва у ХХ ст. та ситуацію сьогодення у практиці фортепіанного навчання, простежено роль романтичного світогляду в національному менталітеті українців. Якщо на початку ХХ ст. романтичний стиль ще продовжував зберігати сильні позиції у виконавстві, то вже від 1920-х рр. все вагомішу роль відіграють академічні тенденції.У підрозділі 2.1 "Джерела формування виконавського стилю та педагогіки О.Л.Ейдельмана" висвітлено витоки фортепіанного мистецтва піаніста та особливості його творчого почерку. О.Ейдельман, концертуючий у 1920-40-х рр. піаніст, був представником пізньоромантичного виконавського стилю. Відчутним у педагогіці О.Ейдельмана є і вплив школи Теодора Лешетицького, учнем якого був перший вчитель музиканта - Марян Домбровський. Прискіплива увага до деталізованого прочитання тексту твору, відшліфованості всіх деталей, ясності і прозорості фактурних пластів вказує на звязок виконавських засад О.Ейдельмана вже із типовими академічними нормами середини ХХ ст. У підрозділі 2.2 "Виховання виконавського мислення та розвиток творчого потенціалу піаніста як основа школи О.Л.Ейдельмана" виявлено сталий комплекс педагогічних принципів О.Ейдельмана, спрямованих на розвиток творчого потенціалу учня та виховання його виконавського мислення.У кожного з учнів засади

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ