Розвиток відродження - Реферат

РОЗВИТОК ВІДРОДЖЕННЯНа кінець середньовіччя вільна думка людини, вважаючи обтяжливою для себе церковну опіку, повернула до пізнання того, що їй було найближче, - до реального світу й особливо людини у всіх виявах її фізичної та духовної природи. Нові інтереси породили цілу епоху в культурному розвитку країн Європи (в Італії - XIV-XVI ст., в інших країнах - кінець XV-XVI ст.) - епоху Відродження (фр. Починаючи з XIV ст., в Італії набирає сили літературно-науковий рух, спрямований проти середньовічних поглядів, який набув назву гуманізму, оскільки його представники від вивчення "божественного" звернулися до вивчення "людського": особистості та її творчих сил і устремлінь. Щодо критерію оцінювання людини, то на зміну середньовічному конформізму (як корпоративної установки на те, що слід не "вирізнятися", бути "як усі" у тому суспільному прошарку чи цеховому осередку, до якого на лежиш) прийшов нонконформізм, який, навпаки, культивував оригінальність та неповторність індивідуальності. Шукаючи джерело, з якого можна було б черпати відповідний зміст, гуманісти природно звернулися до античності, яка ціанувала і звеличувала людину.Першим провісником нового інтелектуального руху був великий італійський поет Данте Алігєрі, родом з Флоренції, - автор "Божественної комедії". Бажання поета заслужити славу в нащадків не узгоджується з ідеалом середньовічного аскета, а відправлення пап у пекло і негативна оцінка папської політики свідчать про сміливість і самостійність його думки. Він раніше, ніж інші, позбавився схоластичних понять і виробив нове світобачення, в якому з небувалою на той час хоробрістю відстоював думку про можливість примирення давньоязичницької філософії з християнським вченням, а отже, зробив першу спробу звільнити європейську думку від богословської опіки. Він відверто прагнув визнання сучасників і одержав його: Петрарку назвали найвидатнішим поетом, а римський сенат вінчав його на Капітолії лавровим вінком. ренесанс відродження треченто кватроченто Інші гуманісти із захопленням здійснювали пошуки античних творів: збирали старі рукописи, викопували з-під землі статуї, старовинні медалі і монети, влаштовували музеї, читали публічні лекції, організовували людей для вивчення стародавніх мов.першого періоду італійського Відродження, що визначив напрям, програму і дав перші зразки нової-культури. Провідними художніми школами у мистецтві були флорентійська і сієнська. Нові підходи у мистецтві започаткував скульптор Ніколо Пізано: рельєфи кафедри баптистерію у м. Проте справжній початок нової доби повязують з іменем живописця Джотто Ді Бондоне, з робіт якого найкраще збереглися фрески Капелли доль Арена в м. Джотто вводить пейзажне тло, постаті набувають обєму і природності рухів, зявляється тривимірний простір: герої не "висять" у повітрі, а мають твердий ґрунт під ногами.У кожному виді мистецтва XV ст. залишило після себе вирішення якихось нових завдань: архітектура створила тип світського палаццо (у звязку з чим ренесансний стиль в архітектурі називається ще стилем "палаццо" ); у скульптурі зявився образ реальної людини, а не божества; живопис розробив релігійну станкову картину, але надав їй світських рис. Перша - флорентійська - заклала риси нового стилю в архітектурі: конструктивну ясність, античну простоту, гармонію, домірність. Скульптором, якому випало на декілька століть наперед розвязати багато проблем європейського пластичного мистецтва - круглої скульптури, монумента, кінного монумента, - був Донателло. Його роботами є статуї апостола Марка для Флорентійської церкви Орсан-Мікеле, Святого Георгія (в якому чітко виражений ідеал раннього Відродження: статуя уособлює гідність і впевненість, що підкреслено вільною, спокійною поставою, яка подібна до колони, як і у кращих зразках грецької скульптури), кінна статуя кондотьера. Інші художники слідом за Мазаччо розроблювали проблеми перспективи, руху й анатоми, за що їх почали називати перспективістами й аналітиками.Це актуалізувало ідею незалежності країни, проблему громадського обовязку, високих моралям них якостей сильної духом і тілом людини, яка зуміла піднятися над рівнем пересічного буденного існування. Фічино, який переклав з грецької латиною твори Платона і неоплатоніків та організував гурток, з якого невдовзі утворилася Платонівська академія у Флоренції - додався Н. Макіавеллі, твір якого "Государ", хоча й породив "макіавеллізм", але був пройнятий такою тривогою за Італію, що, за словами історика, у нього "вистачило мужності прописати їй отруту" (католицька церква внесла твір Макіавеллі до "Індексу заборонених книжок"). Савонарола, грізний викривач сучасного йому суспільства і духівництва з папою на чолі, оголосив гуманістичні ідеї гріховними і, одержавши підтримку населення, зумів на чотири роки перетворити веселу і освічену Флоренцію на монастир, де молодь замість карнавалу влаштувала велике вогнище, в якому палали світські книги, карт

Зміст

Вступ

1. Італійський Ренесанс

2. Треченто - зародження нової культури

3. Кватроченто - рання зрілість Відродження

4. Чинквеченто - художні шедеври доби і криза гуманістичних ідеалів

Список використаної літератури