Розвиток української науки в загальносоюзному суспільно-політичному контексті - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукДисертацію присвячено складному, суперечливому періоду розвитку української науки в суспільно-політичних реаліях радянської дійсності 20-30-х рр. На основі новітніх підходів в аналізі історичних джерел, значну частину з яких уперше запроваджено до наукового обігу, дисертантом зроблено спробу комплексного дослідження кардинальних динамічних змін, що відбулися в системі організації, методологічних засадах та підходах до визначення пріоритетних напрямків розвитку вітчизняних наукових досліджень. В роботі охарактеризовано зростаючу динаміку соціального розвитку, тектонічні зрушення як у світоглядних засадах науки, так і у техніко-технологічних можливостях, що зробили її вирішальним чинником конкурентоспроможності у стратегічному змаганні світових держав. Автор висвітлив шляхи становлення нової системи партійно-радянського управління наукою, що поставила за мету максимальне сприяння мобілізаційній модернізації “навздогінного” типу.Система організації наукових досліджень в незалежній Україні вимагає ґрунтовної модернізації, в тому числі суттєвого оновлення концептуальних підходів до формування нової її якості. В процесі вирішення цього складного завдання корисним буде проведення ретроспективного аналізу проблеми, оскільки видається доволі сумнівною спробою сформувати нову якісну систему організації науки без врахування історичного досвіду. Висвітлення даної проблеми є актуальним ще й тому, що увага радянських дослідників приділялася лише досягненням у науково-технічній сфері, залишаючи осторонь серйозні прорахунки у політиці влади щодо науки. Ось чому існує обєктивна необхідність звернутися до проблеми формування та розвитку системи наукових досліджень в Україні у 20-30-ті рр. Дисертацію виконано відповідно до тематики наукових досліджень Інституту історії України НАН України.Другу групу становлять твори, присвячені загальним тенденціям розвитку науки в СРСР (з інформацією у розрізі республік) чи безпосередньо в УРСР. Праці, присвячені організаційній структурі й розвитку окремих галузей наук у межах СРСР чи УРСР та певним науково-дослідним установам, становлять шосту групу. Серед тем, що замовчувалися, насамперед були проблеми встановлення тотального контролю над наукою та репресії проти науковців. Водотика всебічно проаналізував соціально-політичні, соціокультурні, науково-організаційні та концептуальні аспекти історії історичної науки УСРР 20-х рр., боротьбу радянської й цивілізованої схем розвитку науки, поступові зміни в системі організації історичної науки й освіти та пріоритетів у дослідженнях внаслідок запровадження командно-адміністративних методів керівництва країною. На широкому історичному тлі у контексті тогочасних суспільно-політичних процесів автор показала, що радянська влада, вирішуючи суто політичні завдання, намагалася взяти під жорсткий контроль наукову сферу, внаслідок чого вже з кінця 20-х рр. була введена плановість наукових досліджень, сформувалася державна система управління наукою, що обєдналася з системою централізованого планування, наукові завдання підпорядкувалися народногосподарським планам.ХХ ст. в Україні, як і в цілому в СРСР, створювалася наукова система нового типу, завданням якої було якнайшвидше здійснення мобілізаційної модернізації “навздогінного” типу. Задля утримання геополітичної та економічної конкурентоспроможності радянської держави й подолання загроз цивілізаційного відставання було потрібно здійснити низку швидких перетворень, які б надали змогу індустріалізувати виробництво, створити чи модернізувати ключові галузі, що мали оборонне значення, наблизити науку до вимог сучасної технології, докорінним чином реорганізувати підготовку кадрів для виробництва та армії. Політика свідомої ізоляції представників радянського наукового співтовариства (зрозуміло, що УРСР не стала винятком) спотворила природній розвиток наукової комунікації, змусила цілі покоління вчених існувати в умовах автаркії, коли отримання іноземної наукової періодики та закордонні відрядження були скоріше винятком, ніж нормальною практикою роботи. Якщо ці перспективи визначалися більш-менш адекватно, то наука забезпечувала відносний успіх, якщо ні - закладалися засади стратегічного відставання на десятки років наперед. Незважаючи на певні труднощі соціально-економічного розвитку, у 20-ті рр. загальна ситуація в науці характеризувалася певним балансом державних та ініціативно-суспільних форм її організації.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ