Розвиток української народної хореографії у мистецько-педагогічній спадщині та діяльності К. Василенка (50-90 роки ХХ ст.) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук Розвиток української народної хореографії у мистецько-педагогічній спадщині та діяльності К.У цьому контексті на особливу увагу заслуговує наукова систематизація теоретико-педагогічних ідей та узагальнення досвіду діяльності вітчизняних культурно-освітніх діячів другої половини ХХ ст., насамперед періоду післявоєнної відбудови, пробудження національної самосвідомості й піднесення патріотизму українського народу, активного розвитку виховання, освіти, мистецтва й художньої культури. Цінність для дослідження становлять публікації сина педагога - Микити Василенка, в яких він намагався дати обєктивну оцінку внеску батька в розвиток української народної хореографії. Василенка, відсутність цілісного дослідження розвитку в його спадщині й діяльності української народної хореографії та гостра потреба практичного використання народознавчих ідей і досвіду діяльності педагога в сучасних умовах зумовили вибір теми “Розвиток української народної хореографії у мистецько-педагогічній спадщині та діяльності К. В основу дослідження покладено наукове припущення: в умовах культурно-освітньої інтеграції, під упливом масового наступу зарубіжних і вітчизняних жанрів і стилів сучасного танцю (джаз, модерн, фанк, хіп-хоп, брейк-данс) подальшому збереженню й розвитку української народної хореографії як унікального феномена української ментальності буде сприяти дослідження й використання мистецько-педагогічної спадщини та творчої діяльності К. Василенка та виявити його внесок у розвиток української народної хореографії; хронологічний, що дозволив вивчити діяльність педагога-митця в динаміці та часовій послідовності; метод теоретичного аналізу, за допомогою якого було обґрунтовано концепцію, узагальнено досвід діяльності педагога, здійснено актуалізацію його народознавчих хореографічних ідей, сформульовано й обґрунтовано висновки за результатами дослідження; метод локального експерименту для встановлення вірогідності дослідницьких даних.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його обєкт, предмет, мету, завдання, методологічні та теоретичні основи, методи й хронологічні межі, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження в практику. На основі ретроспективного аналізу матеріалів й архівних документів визначено такі провідні соціально-педагогічні передумови відродження й розвитку народної хореографії другої половини ХХ ст.: 1) піднесення морального духу, національної самосвідомості та патріотизму населення країни; 2) актуалізація проблем естетичного виховання; 3) відбудова матеріально-технічної бази культурно-освітніх закладів; 4) створення широкої мережі закладів позашкільної та позакласної роботи, розвиток художньої самодіяльності різних мистецьких жанрів; 5) творча діяльність відомих педагогів і митців. Василенка; культурно-просвітницька діяльність у Заслужених ансамблях танцю УРСР “Дніпро” і “Дарничанка”, яка сприяла реалізації балетмейстерського таланту, накопиченню педагогічного досвіду, його професійному зростанню; етнографічно-дослідницька діяльність в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії, яка стала основою формування його як педагога, дослідника українського танцювального мистецтва; науково-педагогічна діяльність у Київському державному інституті культури, що забезпечила його становлення як фундатора системи вищої хореографічної освіти в Україні; активна співпраця з культурно-просвітницьким товариством “Україна”, спрямована на піднесення культурного й освітнього рівня молоді, популяризацію національної культури в Україні та за її межами; особистісне та професійне самовдосконалення педагога впродовж життя. Василенка, що розглядаються як послідовно визначені відрізки часу, хронологічні межі яких динамічно зумовлені творчо-біографічними даними, якісно новим рівнем професійної діяльності педагога, наданням пріоритетного значення в змісті діяльності окремим напрямам. Третій - організаційно-педагогічний (1970-1978 рр.) - характеризувався обґрунтуванням виховного значення народного танцю, творчими пошуками в становленні системи вищої хореографічної освіти в Україні, її методолого-теоретичних засад, пропагандою українського народного танцювального мистецтва, узагальненням хореографічно-педагогічних ідей та їх упровадженням у навчально-виховний процес Київського державного інституту культури і творчу діяльність Заслуженого ансамблю пісні й танцю УРСР “Дарничанка”.У дисертації вперше здійснено науковий аналіз мистецько-педагогічної спадщини та теоретичне узагальнення творчої діяльності К. Василенка, на основі чого досягнено нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розкритті внеску К.

Основний зміст дисертації