Розвиток теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в історії педагогіки України - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Роботу виконано на кафедрі педагогіки Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України. Науковий консультант доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Євтух Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології вищої школи. Захист відбудеться „16” березня 2006 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Історія розвитку виховання, освітньої справи в Україні вказує на те, що релігія, церква відігравали в ній вирішальну роль. В українській педагогічній науці радянського періоду й періоду незалежності дослідження, де би православна система виховання вивчалась як педагогічне явище, зі своєю історією і в системі загального розвитку виховної та освітньої справи в Україні та Європі, не проводились. Ураховуючи недостатній стан дослідженості проблеми, її розробки для формування концепції виховання в Україні на етапі її інтеграції у світовий освітній простір, для дисертаційного дослідження обрано тему „Розвиток теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в історії педагогіки України”. Визначити основні тенденції розвитку теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в Україні та їх відповідність загальному процесу розвитку християнської педагогічної думки Європи. Для досягнення визначеної в роботі мети й розвязання поставлених завдань використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: концептуально-порівняльний аналіз, за допомогою якого виявлено наявні в церковній та світській літературі теоретичні підходи до трактування історії освітньо-виховної справи в Україні, виявлено спільне та відмінне в трактуванні педагогічних понять свободи і гуманізму в релігійному та світському вихованні; індуктивний метод, завдяки якому було виявлено основні концепції відходу від істинного православного виховання в Україні, сформульовано українські православні освітньо-виховні традиції, сформульовано загальні закономірності функціонування виховних систем, виявлено основні тенденції розвитку теорії та практики православного виховання; спостереження, вивчення та узагальнення досвіду воцерковлення особистості в різних християнських церквах, теоретичний аналіз джерел з наступним синтезом його результатів у цілісну систему поглядів на православну педагогіку; системно-логічний аналіз проповідей, публічних виступів православних священиків, священиків інших християнських конфесій, світських педагогів; бесіди з провідними спеціалістами з питань релігійного виховання, релігієзнавства, православного виховання з наступним узагальненням, класифікацією і визначенням основних проблем у сфері морально-релігійного виховання в сучасній Україні; історико-логічний аналіз розвитку теорії та практики виховання дітей на засадах православної моралі в Україні для виділення його основних етапів; дедуктивний метод, який дозволив розкрити відповідність розвитку теорії та практики православного виховання загальноєвропейському процесу розвитку педагогічної думки, розкрити сучасну тенденцію до впровадження релігійного виховання в школу як частковий прояв загальнохристиянської традиції розповсюдження християнського вчення через шкільну освіту; аналіз та узагальнення практики виховання в загальноосвітніх навчальних закладах м.У першому розділі - „Розвиток практики виховання дітей на засадах православної моралі в історії педагогіки України” - аналізується історія ствердження ідеалів православного виховання в українських землях. Усвідомлення того принципового значення, яке надається православною церквою виховним традиціям, обумовило необхідність у науковій інтерпретації розвитку практики православного виховання в Україні визначити проблему традицій істинного православного виховання як визначальну (поняття „істинне православне виховання” відповідає церковному мисленню й уживається в дисертації, оскільки не має аналогів у науковій термінології; під ним розуміється єдино правильне виховання). У дослідженні обґрунтовується, що відсутність чіткого загальноприйнятого поняття традицій істинного православного виховання призводить до існування як мінімум двох головних стратегічних напрямків церковної інтерпретації історії практики православного виховання в Україні, в основу яких, на нашу думку, покладено різні національні традиції: українську та російську. У дослідженні доводиться, що в судженнях багатьох діячів на ниві православної педагогіки Російської імперії ХІХ-го ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ