Розвиток теорії і практики навчання в Галичині (1919-1939 роки) - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук Робота виконана в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Ступарик Богдан Михайлович, ] завідувач кафедри історії педагогіки та українознавства Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ярмаченко Микола Дмитрович, радник Президента АПН України; доктор педагогічних наук, професор Плахотнік Ольга Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальної роботи та педагогіки;Науковці, вчителі Галичини знаходилися в постійному творчому пошуку і, зберігаючи національні виховні традиції, широко використовували багатий досвід у галузі теорії та практики навчання, нагромаджений вченими на Заході i Сході. Історичний досвід розвитку теорії і практики навчання завжди був у полі зору науковців. Розвиток школи, освіти й педагогічної думки в Україні розкривають дослідження Л. Проблемами освіти українців у Польщі, організації їх шкільництва займалися й польські дослідники А. Однак у сучасній науково-педагогічній літературі недостатньо відображено навчально-виховний процес в українських закладах освіти Галичини, немає цілісного дослідження розвитку теорії та практики навчання в краї в означений період.У першому розділі “Розвиток теорії та практики навчання в системі освіти Галичини у 20-30-х роках ХХ ст. як історико-педагогічна проблема” розкрито суспільно-політичні, соціально-економічні та культурно-педагогічні передумови теоретичних і практичних пошуків педагогів Галичини в галузі дидактики, розглянуто освітню політику польської держави, охарактеризовано тенденції розвитку офіційної педагогіки, а також української педагогічної думки на галицьких землях у 1919-1939 рр. Щоб узаконити діяльність польського уряду з організації освіти, 11 березня 1932 р. було прийнято новий шкільний закон, який вносив низку позитивних перемін: встановлювалася монополія держави на освіту, утверджувалась пріоритетність виховання в навчально-виховному процесі. Встановлено, що в Польщі, як і в усіх інших країнах Європи, в міжвоєнний період відбулася зміна пріоритетів у навчально-виховному процесі: на перший план виходить виховання, а навчанню відводиться роль головного засобу досягнення виховної мети. Вважаючи двомовність у шкільному навчанні й вихованні з наукового погляду недоречною, з педагогічного - шкідливою, а на галицьких землях - засобом денаціоналізації українського населення, учасники конгресу наголосили, що школа має бути рідномовною й повинна виховувати громадян, свідомих свого обовязку перед нацією, толерантних у співпраці з іншими народами. Аналіз джерельної бази дає можливість зробити висновок, що в міжвоєнний період в основу навчання й виховання української молоді було покладено національну ідею, оптимальним шляхом реалізації якої педагоги вважали інтеграцію у змісті освіти вітчизняної історії, культури, мистецтва.Розвиток теорії і практики навчання в Галичині у міжвоєнний період був зумовлений обєктивними суспільно-політичними й соціально-економічними чинниками, а саме: зростанням національної свідомості галицьких українців у результаті визвольних змагань періоду Західноукраїнської Народної Республіки; ігноруванням польськими властями міжнародних угод та договорів стосовно національних меншин; загостренням польсько-українських стосунків; злиденним життям галицького українського населення; впливом європейської педагогічної думки та українізації, що відбувалася в 1920-х рр. на Наддніпрянщині. Освітня політика польського уряду на межі 1920-1930-х рр. характеризувалася перенесенням акценту з національного виховання учнів на громадянське, державною монополією на виховання, структурною гармонізацією системи освіти та її рівневим піднесенням; уніфікацією середньої школи. Розвиток педагогіки в Польщі відбувався в контексті напрямів і течій тогочасної світової психолого-педагогічної науки, засадничими положеннями якої було цілісне сприйняття особистості та діяльнісний підхід в процесі її формування. У теорії і практиці навчання в Галичині віддзеркалювалися такі провідні тенденції розвитку шкільництва краю: боротьба за українську школу, посилення протистояння полонізаційній політиці уряду; зменшення кількості українських народних шкіл при одночасному збільшенні польських і утраквістичних; розбудова системи (в основному її середньої ланки) приватної освіти й одночасно обмеження її свободи. Основою освіти й виховання стало батьківщинознавство, а пріоритетом навчально-виховного процесу визнано виховання.Підготовка вчителів для української народної школи Галичини (1919-1939 роки) - Івано-Франківськ: Плай: 1999. Навчити учня вчитися // Рідна школа. Курсова підготовка вчителів народних шкіл Галичини (20-30-ті роки ХХ ст.) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ: