Розвиток спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони України в умовах аграрних трансформацій - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наукФормування аграрного ринку нерозривно повязане з поділом праці, який здійснюється у формі спеціалізації підприємств на виробництві окремих видів продукції. При переході до ринкових відносин, різних форм власності й господарювання досягти оптимальної концентрації галузей та раціональної структури виробництва можна через поглиблення його спеціалізації на базі кооперації відповідно до наявних природно-економічних і біологічних ресурсів. Спеціалізація і кооперація виробництва разом з організаційними, економічними, технічними, технологічними, соціальними й іншими чинниками мають забезпечити високу конкурентоспроможність продукції, яка займе належний сегмент на вітчизняному та зовнішньому ринках продовольства. Починаючи з середини 80-х років минулого століття темпи розвитку спеціалізації в Україні різко уповільнились, а в 90-х роках розпочалися деградація й розукрупнення спеціалізованих господарств, міжгосподарських формувань і великих комплексів індустріального типу. У наявних дослідженнях недостатньо увязується процес спеціалізації сільського господарства з дією і використанням економічних законів, не знайшли відображення теоретичні аспекти спеціалізації, її вплив на економічний розвиток виробництва, вдосконалення відносин власності та форм господарювання, соціально-економічних перетворень на селі, формування ринкового середовища.Спеціалізація відображає якісний бік суспільного поділу праці і визначає, виробництво яких видів продукції необхідно зосередити на даній території та в підприємстві. В умовах аграрних трансформацій простежується дія багатьох нових чинників, що суттєво впливають на подальший розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема: перехід від адміністративно-командної системи господарювання до економічних методів, що значною мірою розширює права підприємств; реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і створення господарських субєктів різних форм власності й господарювання; становлення та утвердження приватного сектору; застосування ринкових і договірних цін; широкий розвиток орендних відносин; податкова й банківська політика; протиінфляційні та антимонопольні регулятори; поява нових каналів збуту продукції тощо. За цим принципом здійснюється спеціалізація субєктів господарювання, їх кооперування, поєднання окремих галузей і виробництв у чітко виражений відтворювальний процес з визначенням асортименту кінцевої продукції. За адміністративно-командної системи господарювання з єдиним каналом реалізації продукції - держзамовленням - і незмінних, стабільних закупівельних цінах, диференційованих лише за зонами України, цей показник найбільш достовірно відображав рівень спеціалізації. Ринкова економіка найбільше впливає на спеціалізацію підприємств, що є основними виробниками товарної продукції, з якою вони виходять на ринок, визначаючи його пропозицію, а оскільки вони одночасно є і споживачами засобів виробництва та товарів не лише промислового, а й сільськогосподарського призначення, то формують і конюнктуру ринку.Спеціалізація також визначає виробництво й реалізацію продукції за окремими її видами. Роль та значення спеціалізації у підвищенні ефективності виробництва в умовах аграрних трансформацій значно зростає як на рівні зони, регіону, адміністративного району, так і підприємства, що вимагає подальшого вдосконалення розвитку цього процесу у відповідності з дією економічних законів та на основі максимального використання природно-біологічних умов й ресурсного потенціалу. При реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у організаційно-правові структури різних форм власності й господарювання з наступним обєднанням їх в асоціації, консорціуми і концерни на основі кооперації земельних та майнових паїв наявні напрями спеціалізації в них зберігаються, а при виокремленні подрібнених аграрних формувань у самостійні субєкти господарювання з поділом між ними землі та майна відбувається процес деспеціалізації виробництва. У перспективі пріоритетними напрямами кооперування сільськогосподарських товаровиробників будуть: раціоналізація організації виробництва, зберігання і збуту продукції; будівництво ліній та цехів малої потужності з її переробки; матеріально-технічне постачання і технологічне обслуговування; створення кооперативних формувань вищого порядку - асоціацій, холдингів, концернів, консорціумів та інших великих оптових постачальників продовольства й оптових споживачів промислової продукції, що виробляється для потреб села, які функціонуватимуть на внутрішньому, і зовнішньому ринках.

Основний зміст дисертаційної роботи